Одесский форум.Форум Одесса.

Объявление

Kinomanyak

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.



ХУТРОВІ ЗВІРІ.

Сообщений 1 страница 3 из 3

1

Птиця. ПРИМІЩЕННЯ ТА ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ УТРИМАННЯ ПТИЦІ . ВИРОЩУВАННЯ КУРЧАТ.УТРИМАННЯ ДОРОСЛИХ КУРЕЙ. КРОЛІ. ХУТРОВІ ЗВІРІ. ХВОРОБИ СВІЙСЬКОЇ ПТИЦІ,КРОЛІВ І ХУТРОВИХ ЗВІРІВ.

Традиційним об’єктом звірівництва є хижаки (норки, тхорі, лисиці, песці, єнотовидні собаки, соболі, колонки і річкові видри) та гризуни (нутрії, ондатри, шиншили).

В Україні ці види хутрових звірів у природних умовах не мешкали. їх завезли з різних країн і розводять у клітках для одержання хутра.

Від загальної кількості заготовлюваного хутра шкурки норок становлять 85%, песців — 8, лисиць — 5, нутрій —2 %. Кількість і якість хутра залежить від біологічних особ-ливостей звірів, які має знати кожен звірівник.

Хутрові звірі залишилися дикими. Хижаки пристосо-пані до тваринного, а гризуни — до рослинного корму. Розмножуються вони сезонно. Для розведення звірів необхідно підбирати спокійних і плодючих особин великих розмірів з гарним хутром, забезпечувати їм оптимальні умови утримання та захищати від захворювань. Лише уміле використання фізіологічних особливостей хутрових звірів і задоволення потреб їх організму є запорукою успіху в звірівництві.

ВИДИ ТА ПОРОДИ

Норка. Цей звір — представник ряду хижаків. Основні ниди: американська (аляскінська, східна, кенай) та європейська. Це сильні звірі. Тривалість їх життя становить 10-12 років. Статевої зрілості вони досягають у дев’яти-де-і ятимісячному віці, розмножуються протягом п’яти-шести інжів, народжують п’ять-шість (інколи до 12 і більше) нор-чснят. Довжина тулуба самців — 38-58 см, самок — 33-49 їм, маса — 0,8-4,0 кг.

Американська норка більша та сильніша за європейську. У природі вона оселяється в норах та дуплах біля води,живиться гризунами, жабами, рибами, раками, молюсками, ящірками, гадюками, птахами та їх яйцями.

Її хутро має чорне або коричневе забарвлення темних та світлих відтінків. Довжина ості у самців становить 29-30 мм, самок — 17-30, пуху — 14,5 і 14,3 мм.

Чорні норки мають — американське, фінське та норвезьке походження. Коричневі норки, яких називають дикими, належать до стандартного типу. Крім норок стандартного типу, розводять також таких, що мають мутацію генів.

Рецесивні коричневі Пастель — велика норка з високою відтворювальною здатністю, яка має світло- та темно-коричневе забарвлення хутра.

Соклот — за кольором схожа на пастельну, але має більш темні відтінки.

Шведське паломіно — бежева або світло-коричнева з коричневими та темно-коричневими очима.

Фінська біла — світло-коричнева, майже біла з рожевими очима.

Північна буф — схожа на фінську, має світло-рожеві очі.

Зеленоока — світло-коричнева з зеленуватими очима;

Бурштинова — світло-коричнева з червонуватим відтінком, з темно-коричневими очима.

М о й л — світло-бежева або світло-коричнева з темно-коричневими очима.

К а м е о — світло-коричнева з червонувато-коричневими очима.

Американська паломіно — світло-бежева з коричнюватим відтінком або темно-бежева з рожевими очима.

Рецесивні блакитні Сріблясто-блакитна — світло-сіра норка з чорними очима. Вона має великі розміри та характеризується високою плодючістю.

Сталева блакитна — за забарвленням схожа на сріблясто-блакитних, має червонуватий відтінок очей.

Алеутська — чорно-блакитна норка з чорною остю, темно-блакитним пухом і чорними очима. Вона має низьку відтворювальну здатність.

Рецесивні білі. Біла хедлунд — біла норка з червоними очима. Вона має великі розміри, задовільну відтворювальну здатність.

Г у ф у с — основа ості та пух цієї норки білі з пігментованими коричневими верхівками.

Домінантні типи. Д ж е т — смолисто-чорна блискуча норка з темно-сірим або коричневим пухом, чорним носом і очима. Вона є дуже плодючою.

Хрестовка чорна — біла або чорна плямиста норка з чорними очима. До цього типу належать стюарт, гомохрестовка, тінь, кольміра, ебоні.

Комбіновані форми. Ця група поділяється на такі типи га підгрупи: компаунд — форми (сріблясті сталеві); дирецесивні — коричневі, світло-коричневі та бежеві (ампа-лосріблясті, орхідпастель, бурштинсріблясті, пастель сріблясті) , блакитні (сапфір, алеутські сталеві та сріблясто-ста-леві), білі, альбінопастель і хедлундпастель; три- та тетра-рецесивні (мойлсапфір, пастельсапфір, бурштинсапфір, мойлбурштинсапфір); дідомінантні (хрестовки соболині та гомохрестовки соболині), домінантно-рецесивні (стюарт, бос, хрестовки, тінь).

Особливої уваги заслуговують сапфірові (алеутські сріблясті) норки, одержані при схрещуванні алеутської норки з сріблясто-блакитною. Вони є найкрасивішими з усіх груп блакитних норок, мають пропорційно розвинене тіло. Довжина тулуба у самців становить 45-51 см, самок — 37-45 см, маса самців — 1,5-2,5 кг, самок — 0,8-2,0 кг. Сапфірові норки народжують від трьох до 12 норченят.

Вони мають блакитне забарвлення від світлих до темних відтінків, темно-карі або червоні очі. Ці норки рівномірно вкриті остю та пухом. їх хутро високо цінується. Вони спокійні, добре дбають про потомство, мають багато молока.

Автор схрещував сапфірових самців із сріблясто-блакитними самками і в третьому поколінні одержав групу сапфірових норок, які мали великі розміри (маса самців — до 4,0 кг), міцну будову, структуру ості та пуху, характерну для сріблясто-блакитних норок, і чисте темно-блакитне забарвлення сапфірових.

Одна з сапфірових самок цієї групи народила самця та самку з білими з кремовим відтінком остю та пухом. Довжина тулуба становила: самця — 55 см, самки — 39 см, маса самця — 3,9 кг, самки — 2,3 кг.

Лисиці. Ці тварини належать до ряду хижаків. Є такі їх види: звичайна червона, або руда та північноамериканська червона — родоначальниця сріблясто-чорних і сріблясто-бурих мутантних лисиць.

Тривалість життя лисиць становить 10-12 років. Вони досягають статевої зрілості у 9-11-місячному віці, розмножуються протягом шести-семи років, народжують від п’яти до одинадцяти лисенят. Довжина тулуба самців становить 66-67 см, самок — 63-67 см, маса — 5,5-7,5 і 5,0-6,5 кг.

У господарствах розводять сріблясто-чорних лисиць, їх мутантів, а також диких червоних, або рудих.

Сріблясто-чорна. Лисиця має ость з білим сріблястим кільцем біля темної верхівки та темно-сірий пух, білий кінчик хвоста, у деяких є білі плями на грудях, животі та лапах. Основне забарвлення темно-коричневе та синьо-чорне, очі та ніс чорні.

Платинова. Лисиця має остьове волосся чисто-сірого кольору з блакитними відтінками та блакитно-сірий пух, білу смугу, що проходить від кінчика носа до потилиці, ошийник та кінчики лап.

Біломорда. Лисиця схожа на платинову. Інтенсивність і забарвлення такі ж, як у сріблясто-чорної.

Снігова. Лисиця має біле з кремовим відтінком остьове волосся та білий пух, чорні вуха, ніс і очі.

Розводять також мутантних перлових, коричневих та бежевих лисиць. Для всіх лисиць небажаною ознакою є грива на потилиці, лопатках та череві.

Червона, або руда. Лисиця має руде остьове волосся різних відтінків, сірий пух, зональне забарвлення на спині та боках і білий кінчик хвоста.

Серед лисиць трапляються альбіноси чисто-білого кольору з депігментованим носом і кігтями та світло-блакитними з червоним відтінком очима.

Внаслідок схрещування сріблясто-чорних та червоних лисиць одержують тварин з проміжним забарвленням хутра — сиводушок і бастардів. Сиводушки мають більше чорного пігменту, а схожі на червоних лисиць бастарди — чорні плями на верхніх губах.

Сріблясто-чорних лисиць схрещують також з песцями. Мутанти схожі на лисиць, мають лисяче остьове волосся та песцевий пух, великі розміри, спокійну вдачу та гарне хутро без гриви.

Песці. Ці звірі належать до хижаків. Є кілька підвидів песців: звичайний, шпіцбергенський та командорський. Звичайні та шпіцбергенські песці мають білий та сріблясто-білий колір хутра, а командорські — блакитний.

Песці — сильні, плодючі тварини. Довжина тулуба самців становить 58-70 см, самок — 62-65 см, маса — 5,5-7,0 і 5,0-6 кг. Тривалість життя песців — 10-12 років. Вони досягають статевої зрілості у дев’яти-десятимісячному віці, розмножуються протягом чотирьох-шести РОКІВ; народжують 8-12 (іноді до 25) малят.

Білих песців практично не розводять. Розмножують блакитних — сріблястих та вуалевих.

Сріблясті Песці мають густу білу ость з темною верхівкою та густий темний пух. Забарвлення окремих тварин характерне для сріблясто-чорних лисиць.

Вуалеві Песці мають блакитно-сірий або світло-сірий пух, волосся рідше, ніж у сріблястих, а ость таку ж саму. Серед цих песців трапляються особини з блакитним пухом, яких називають сапфіровими. Плодючість вуалевих песців порівняно з сріблястими нижча. Шляхом селекції виведено біломордих песців та песців шедоу.

Біломорді. Песці мають такий же малюнок хутра, як і лисиці — від кінчика носа через лоб між вухами проходить біла смуга, яка зливається з білим ошийником і продовжується на грудях, животі та лапах.

Шедоу (тінь). Песці за темним відтінком забарвлення наближаються до біломордих, але більш плямисті, з пігментованими кінчиками остьового волосся, що створюють враження легкої вуалі.

Нутрії. Цих тварин називають також болотними бобрами. Нутрії мають широку голову, тупу морду, коротку шию, великий тулуб і круглий хвіст. Живуть вони шість— сім років, статево дозрівають у чотирьох-п’ятимісячному віці, розмножуються протягом чотирьох—п’яти років, народжують (після 132 діб вагітності) п’ять—шість (інколи до 17) малят. Довжина їх тулуба становить 45-65 см, хвоста — 30-35 см, маса — 6-7 (інколи до 10 кг), розмножуються та линяють протягом року.

Розводять стандартних нутрій з довгою та грубою остю темного буро-коричневого забарвлення та м’яким пухом світлого попелясто-коричневого та темно-коричневого кольору з блакитним або бурим відтінком, а також кольорових, до яких належать такі.

Білі азербайджанські — з білою остю та пухом.

Білі італійські — з білим хутром кремового відтінку.

Сріблясті — з сріблясто-сірою остю та блакитним пухом.

Перламутрові — з покривним волоссям світло-коричневого, майже бежевого кольору, з білими кінчиками та кремово-блакитним димчастим пухом.

Бежеві — з коричневим і темно-бежевим остьовим волоссям і темним пухом.

Золотисті — з золотистою остю та світло-жовтим або жовтуватим рожево-золотистим пухом.

Пастельні — з забарвленням від світло- до темно-коричневого.

Чорні — з темною остю та темно-сірим пухом (інколи з коричневим відтінком на верхівках волосся).

Лимонні — з світло-жовтою остю та пухом.

Крім того, є димчасті, солом’яні, кремові та інші нутрії. Живляться нутрії рослинним кормом, а також дрібними річковими мешканцями.

УТРИМАННЯ

Утримання, догляд і годівля хутрових звірів спрямовані на забезпечення фізіологічної норми та задовільного стану їх організму в усі періоди життя — підготовки до парування, парування, вагітності, родів, вигодовування звірят, вирощування молодняка.

Клітки. У спеціалізованих та індивідуальних господарствах і на фермах хутрових звірів утримують у клітках, окремо від інших тварин.

Для їх розміщення ділянку вибирають з піщаним або супіщаним грунтом, рівною поверхнею і незначним нахилом на південь, добре освітлену сонцем і захищену від вітрів, з невисокими деревами або без них. По периметру її огороджують щільним і високим плотом.

Звірівницькі господарства та ферми будують за типовими проектами.

Хутрових звірів тримають в індивідуальних або групових клітках з урахуванням їх виду та статі, віку та господарського призначення. Племінних самців та самок, молодих звірів до 12-місячного віку та соболів до 30-місячного розміщують окремо. Норки, лисиці, песці, соболі, тхорі, єнотовидні собаки (племінні та молоді) утримуються в індивідуальних клітках у шедах. Нутрій, ондатр та шиншил розміщують в індивідуальних та групових клітках.

Шеди для звірів — це навіси з похиленим на два боки дахом і внутрішнім проходом, у яких клітки розташовують у два ряди вольєрами назовні, дверцятами та будиночками всередину.

За призначенням ферми поділяють на племінні (розведення звірів на плем’я) та товарні (одержання шкурок хутрових звірів та м’яса нутрій).

Клітки для хутрових звірів складаються з вольєри — сітчастого вигулу, будиночка для норок, тхорів, соболів, і родильного будиночка для інших звірів. Вольєри роблять з каркасом (для лисиць, песців і єнотовидних собак) та без нього (для норок, тхорів, соболів, нутрій, ондатр і шиншил) , з підлогою, дахом і стінками з сітки. Використовують сітку з оцинкованого дроту діаметром 2 мм. Вона може бути зварена (з прямокутними вічками 25*25 або 25*50 мм), плетена (з ромбовидними квадратними) та кручена (з шестигранними) . Будиночки для мешкання звірів і народження малят виготовляють із струганих дощок товщиною 25 мм.

Для племінних норок вольєри роблять без каркасів, з’єднуючи п’ять полотен сітки розміром 40x40*80 см або 45*45*90 см з отвором замість задньої стінки. У цей отвір вставляють дерев’яну рамку з брусків, у верхній частині якої на петлях кріплять дверцята з сіткою. Внизу на дверцятах роблять дерев’яну поличку для корму. До нижньої частини дерев’яної рамки прилаштовують будиночок, а до передньої стінки — напувалку.

Будиночок для норок виготовляють із струганих дощок товщиною 20-25 мм. Його розміри становлять 30*40*35 см. Стінки будиночка мають бути одинарними, а дно та кришка подвійними — з сітки та зйомних дощатих кришок. У передній стінці висверлюють отвір діаметром 10-12 см і чіпляють будиночок на рамку клітки отвором до вольєри.

Споруджують також блочні будиночки з п’яти-семи секцій для племінних та молодих норок. Самок з норченя-гами у них тримати не бажано. Норченята добре почуваються у таких будиночках, але трапляється, що звірі сусідніх вольєр пошкоджують їм хвости та лапи. Норок краще утримувати в індивідуальних клітках.

Для лисиць і песців використовують два типи кліток. Самок з молодняком тримають у шедах, а самців — у окремо розміщених клітках, у яких звірів парують.

Клітки для самок виготовляють з дерев’яних брусків. З них роблять каркас довжиною 290 см, шириною 100, висотою 65 см і обтягують його сіткою. Лисячі клітки у разі потреби перегороджують вставною сітчастою рамкою на дві частини, а песцеві — на три з дверцятами в кожній. В одну на час родів і вигодовування молодняка ставлять родильний будиночок розміром 80*55*55 см. Після відлучення молодняка відсіки клітки використовують для утримання самок і молодняка. В них роблять полички для корму та напувалки.

Клітки для самців лисиць і песців (дерев’яні, обтягнуті сіткою каркаси розміром 300* 100* 120 см) поділяють навпіл вставною рамою. У кожний відсік вмонтовують годівниці та напувалки та у разі потреби відсаджують молодняк. Дах у таких клітках знімають для контролю за паруванням. Клітки ставлять на дерев’яних ніжках висотою 75 см.

Для нутрій клітки виготовляють з обтягнутих сіткою каркасів (90*62x45 см), з яких складаються блоки. Для вигулів прилаштовують будиночки з гніздовим та кормовим відділеннями, з’єднаними з вигулом дерев’яною трубою. Стінки будиночків зсередини оббивають сіткою, а дно —листом жерсті.

Поводження зі звірями. Хутрові звірі за своєю природою Є агресивними, але їх можна приручити, виявляючи піклування та ласку.

При виловлюванні звірів у клітках та перенесенні необхідно стерегтися укусів і оберігати тварин від травм. Для цього користуються товстими рукавицями з полотна на підкладці та спеціальним знаряддям.

Рукавиці шиють з одним або двома пальцями, короткими та довгими рукавами. У них відловлюють та фіксують звірів при перенесенні, огляді та профілактичних обробках. Норок ловлять за шию та хвіст, при перенесенні однією рукою тримають за хвіст, другою — під грудьми. Лисиць та песців ловлять за шию або хвіст і тримають за загривок і хвіст.

Норок відловлюють сачками з металевим кільцем, приставляючи його до виходу з будиночка. Коли тварина увійде в сачок, закручують його кільцем. Використовують також невеликі ловчі кліточки (з засувами), які просувають через дверцята у вольєру.

Для вакцинації норок застосовують спеціальні кліточки з подвійним дном, яке піднімається та фіксується в потрібному положенні. Лисиць і песців відловлюють рогачиками або щипцями.

Якщо звірі втікають, їх ловлять сачками різних розмірів, а також ловчими клітками. Перевозять звірів у спеціальних клітках-перевозках індивідуально або групами. В усіх випадках слід забезпечити надійну фіксацію та запобігти травмуванню та втечі звірів.

РОЗМНОЖЕННЯ

Підготовка до парування. До основного та племінного гурту відбирають здорових та нормально розвинених самців і самок у таких співвідношеннях: норки — 1:5; лисиці — 1.4, песці — 1:5, нутрії — 1:10. Племінні звірі повинні мати великі розміри, міцне, добре розвинене тіло, гарне забарвлення з якісним хутром, великі плодючість та молочність, високі життєздатності і ступінь пристосування до умов утримання.

У господарствах паралельно формують «ремонтний» гурт з кращого молодняка для поповнення основного поголів’я. Молодняк починають відбирати та готувати до розмноження з перших днів народження.

Основним фактором сезонності відтворення у хутрових звірів є світловий режим. Хижаки розмножуються один раз на рік, гризуни — кілька разів. Влітку ріст та розвиток статевих органів хутрових звірів сповільнюється, восени — поступово прискорюється, а взимку та навесні набуває найбільшої інтенсивності.

Відібраних звірів реєструють, записують основні дані про їх походження, продуктивність та племінну цінність. З відібраних звірів формують пари або гнізда, закріплюючи самок за самцями. Самок норок використовують протягом чотирьох років, лисиць і песців — шести - семи, нутрій — п’яти. При формуванні пар уникають близьких родинних зв’язків, а в разі потреби закріпити в нащадків корисні ознаки використовують ці зв’язки. При цьому за основними самцями закріпляють самців-дублерів неродинного походження.

Кращим методом в звірівництві визнано розведення «в собі». З його допомогою можна швидко закріпити в нащадках найкращі якості, створити нові породи, групи та типи. Розведення за цим методом вимагає жорсткого вибраковування племінних звірів при появі нащадків ослабленої будови, знижених плодючості, життєздатності та ін.

Використовують також міжпородне розведення для усунення, введення або повернення необхідних якостей, а також одержання гібридів від звірів різних родин.

Підготовку норок до розмноження починають з моменту відлучення норченят. їх контролюють за масовим індексом або оптимальною вгодованістю — відношенням маси тіла, г, до його довжини, см. Масовий індекс норок від 24 до 26 г/см є найбажанішим на час парування, оскільки зумовлює високу активність парування, плодючість і молочність самок, а також ріст приплоду. Цей показник нестабільний — у великих звірів він становить 28-35 г/см, у середніх — 35-38, у дорослих самок — 25-35, молодих — 25-31 г/см, що не є істотним відхиленням від норми.

Перед розмноженням визначають також стан сім’яників самців за розмірами та пружністю. Самці з малими та м’якими сім’яниками непридатні для парування. Не можна парувати звірів, у яких затримується або не відбувається линяння (літнє волосся не випало, а зимове не відросло).

Взимку ветеринарна служба оглядає норок, вакцинує їх проти чуми (на початку січня), досліджує кров на плазмо-цитоз (на початку лютого), дезинфікує клітки, шеди.

Підготовку лисиць до парування починають у вересні, визначаючи масу тіла та вгодованість. Масовий індекс для лисиць на 1 січня має становити 80-98, щовідповідає вищому за середній рівню вгодованості. Такі самки народжують життєздатних лисенят.

Вгодованість лисиць визначають, мацаючи їх в області спини та попереку. У нормально вгодованих звірів кістки не випинаються, підшкірний жир розташований рівномірно. У грудні-січні масу лисиць, особливо молодих самок, необхідно знизити на 5-10% порівняно з листопадом.

Показником готовності до парування є линяння. Затримка заміни літнього хутра на зимове свідчить про сповільнення процесів розвитку організму, і таких звірів не бажано залишати на плем’я.

Лисиці, зокрема молоді, чутливі на порушення тривалості та інтенсивності світлового режиму. їх слід утримувати в сонячних місцях, а у разі потреби додатково освітлювати з метою продовження світлового дня. Лисиці чутливі також до зміни місць утримання.

Перед паруванням лисиць оглядають на наявність ектопаразитів, дегельмінтизують (у жовтні), вакцинують проти чуми (в листопаді) та паратифу (в грудні).

Песці дуже чутливі до зміни світлового режиму та місць утримання. Тому в січні їх слід розсадити на постійні місця розмноження.

Ознакою готовності песців до розмноження є вгодованість, яку контролюють, починаючи з листопада. Масовий індекс для песців становить 80-99. Самки песців високої та вищої за середню вгодованості — малоплодючі. Песці досить швидко набирають масу, але дуже повільно худнуть. Тому необхідно уважно стежити, щоб на 1 січня їх масовий індекс досягав середньої величини, але не перевищував її.

Не бажано парувати самок песців, які не линяли. Перед розмноженням самців вакцинують проти чуми (в грудні) та паратифу (в січні), а також дегельмінтизують.

Нутрії досягають статевої зрілості у чотирьох-п’ятимісячному віці. їх підготовка до парування (сезонного або протягом року) починається з розміщення в індивідуальних клітках або загальних загонах. При сезонному розмноженні в теплу пору року клітки та загони розміщують надворі, а при цілорічному — в утеплених приміщеннях.

Дорослих самок утримують в індивідуальних клітках, а молодих (шість-сім місяців) — у загонах (10-50 самок і один-п’ять — самців) і парують індивідуально або вільно. При цьому стежать за освітленням (основним стимулятором розмноження) та годівлею.

Тічка у нутрій відбувається протягом року через кожні 25-30 діб. Дорослі самки можуть паруватися в перші дві доби після родів. Ознакою готовності самок до розмноження є збуджена поведінка та набряк зовнішніх статевих органів.

Краще відтворюються самки середньої вгодованості. Самки з ознаками ожиріння малоплідні та маломолочні. Перед паруванням проводять клінічний огляд нутрій та виявляють наявність ектопаразитів і дефектів опушення.

Парування. Парування хутрових звірів — активний біологічний процес, спрямований на продовження роду. Він можливий при повній зрілості самок і самців.

Норки народжують малят раз на рік. Готовність парування триває з кінця лютого - початку березня до квітня та супроводжується одним-чотирма періодами збудження статевого бажання. Самки стають активними, швидко рухаються. До їх вольєри бажано піднести самця і якщо вони почнуть мирно принюхуватися через сітку — значить, готові до парування.

Готову самку виловлюють за допомогою переносної кліточки та пускають у клітку самця. Краще робити це вранці (через 30-40 хв після годівлі) та після обіду. Активний самець протягом дня може спарувати дві-три самки з перервою 2-3 год.

Норки паруються без зв’язування протягом 15-20 хв з відхиленнями від 2-3 хв до 2 год і більше.

У самок норок вихід яйцеклітин МОЖЛИВИЙ лише після парування з самцем і повторюється через сім діб. Тому норок спочатку парують у перший період збудження статевого бажання, потім — у другий, через сім діб і ще раз — у третій, на восьму добу. Такі самки запліднюються і повторно їх парувати не потрібно.

Перепарування норок біологічно необхідне тому, що сперма самця, виділена в піхву самки, зберігає життєздатність протягом 48 год. Яйцеклітини в самки зріють і виходять з яєчників неодночасно, протягом двох-трьох діб. Тому для їх запліднення необхідно повторне введення життєздатної сперми. Самців, непридатних для парування, та незапліднених самок вибраковують.

Лисиці починають розмножуватися з середини січня (іноді раніше чи пізніше). Це залежить від індивідуальних особливостей, які зберігаються в самок на все життя і передаються нащадкам жіночої статі. Статеве бажання до парування триває в них дві-три доби. Вихід яйцеклітин з яєчників спонтанний, відбувається неодноразово протягом двох-трьох діб і не залежить від парування.

Готовність самок до парування визначають за зміною стану зовнішніх статевих органів, поведінкою та ставленням до самця. У період парування самок лисиць оглядають через дві-три доби, а з настанням змін зовнішніх статевих органів — кожні одну-дві доби. Зміни починаються з їх збільшення, а закінчуються спаданням набряку, появу слизових виділень або сироподібної пробки, що є ознакою активного статевого бажання — у цей час самку парують. Час від початку набрякання до повної готовності у різних самок неоднаковий: у п’ятирічних—дев’ять діб, у три-чотириріч-них — вісім, у однорічних — п’ять. Але є такі, у яких зміни статевих органів не спостерігаються. Тому з настанням періоду парування бажано всіх самок лисиць підсаджувати до самців кожні дві-три доби. З розвитком статевого бажання самка при наближенні самця стоїть нерухомо, з відведеним у бік хвостом. Це відбувається у перший день парування.

Якщо самку спарувати в першу добу готовності, то заплідняться лише окремі виділені яйцеклітини. Тому це краще робити на другу добу, а перекривати — на третю, що забезпечить запліднення всіх яйцеклітин і багатоплідність.

Парують лисиць вранці, коли самці найбільш активні. При підвищенні температури повітря самці лисиць втрачають активність.

Лисиці при паруванні скліщуються на декілька хвилин або на годину та більше. Насильне переривання парування неприпустиме. Парування протягом 2-3 хв буває безрезультатним. У таких випадках самку обов’язково перепа-ровують. Якщо самець у стані готовності не звертає уваги на самку, її слід підсадити до іншого.

Песці розмножуються один раз на рік. За біологічними особливостями вони близькі до лисиць.

Стан статевого збудження у песців триває 12-14 діб з виходом яйцеклітин протягом двох-п’яти діб (інколц 8-10 діб). Це пов’язано з високою плодючістю звірів і великим проміжком часу між зізріванням перших і останніх клітин.

Зміни зовнішніх статевих органів відбуваються в тій же послідовності, що в лисиць, але більш розтягнуті в часі та супроводжуються обов’язковим почервонінням клітора у разі готовності до розмноження.

Парують песців так само, як лисиць, але обов’язково перепаровують на другу-третю добу і так до того часу, поки зовнішні статеві органи залишаються без змін, що може тривати до десяти діб. Сперма в статевих шляхах самки зберігається протягом двох діб, тому багаторазове парування підвищує плодючість.

Для скорочення строку парування та прискорення статевого дозрівання молодих самок утримують- групами по три-п’ять особин і щоденно підсаджують до різних самців на 2-3 год. У цьому випадку статеве дозрівання одних самок стимулює цей процес у інших, підсадка до самців допомагає виявити особин, готових до парування.

Самок парують у клітці самця. Якщо він не активний, самку на 10-20 хв підсаджують до іншого, а потім повертають назад для продовження парування. Самця в цьому випадку стимулює зміна запаху самки. Автору доводилося успішно стимулювати парування, обприскуючи самок одеколоном.

Самці песців чутливі до підвищення температури, а тому для збереження статевої потенції їх слід утримувати в прохолодних місцях. Імпотентних самців і незапліднених самок вибраковують.

Для підтримання потенції самців хутрових звірів у період парування їм щоденно дають суміш з 450 мл гідро-лізину, 20 мл глюкози, 5 г аскорбінової кислоти, 500 мкг вітаміну В12 і 50 мл настою елеутерокока — по 5 мл норкам і 20 мл — лисицям і песцям.

Нутрії досягають статевої зрілості в п’яти-восьмимісяч-ному віці. Статевий цикл триває 25-30 діб, готовність до парування — дві-п’ять діб (іноді більше). Після родів самка може знову запліднюватися через дві-три доби. Готовність самки до парування визначають набряканням зовнішніх статевих органів та поведінкою з самцем. Вона може обнюхувати самця, тихенько пищати та не протидіяти виявам статевого бажання самця. Парують самок цілорічно або сезонно (у серпні-листопаді та лютому-травні) щоденно протягом однієї-трьох діб. Для цього використовують кілька методів: індивідуальний, груповий, загінний та комбінований.

Індивідуальний. Самку на другу добу після родів підсаджують до самця щоденно протягом трьох діб. Незалежно від результатів парування, на 24-у добу її знову повертають до Самця щоденно протягом шести-восьми діб. У третій період збудження її перевіряють на вагітність. Неваїітну самку підсаджують до самця протягом 12-14-й діб підряд.

Груповий. У клітку садять одного самця на вісім-десять дорослих або молодих самок. Через два місяці виявляють вагітних тварин і відсаджують їх в індивідуальні клітки. Плоди в цей період мають розміри волоського горіха.

Загінний. У вольєрі розміщують 30-50 молодих самок з самцями (один самець на 8-12 самок). Через 50 діб кожні 10-15 днів виявляють і відсаджують вагітних самок.

Після відсадки основної маси самок решту з кількох вольєр збирають у один вільний і парують далі.

Комбінований. Не запліднених індивідуально самок переносять у загони для групового парування.

Самок краще парувати індивідуально, щоб проводити племінну роботу. Непридатних до розмноження племінних і молодих нутрій забивають.

Вагітність та роди. Спаровані самки хутрових звірів вважаються вагітними з моменту останнього парування. їх відсаджують у підготовлені для родів клітки з будиночками та створюють оптимальні умови утримання, догляду, годівлі для забезпечення максимального запліднення, росту та розвитку ембріонів. На клітках вивішують таблички з номером самки та самця, датами парування та родів.

Клітки мають бути просторими, продезинфікованими, чистими. Розташовують їх на осонні в захищених від протягів місцях, на чистому і сухому грунті. Клітки та будиночки захищають також від атмосферних опадів та холоду. Під будиночками можна встановити нагрівачі на випадок похолодання під час родів. Підлогу вкривають чистою сухою соломою, сіном або стружками.

Звірів доглядають за чітким розпорядком. У цей час уникають зайвого шуму, сторонніх подразників, не обробляють територію, корми намагаються роздавати тихо.

Годівлю забезпечують за нормами якісними кормами. Стежать за споживанням води та їжі. Особливу увагу звертають на поведінку вагітних самок, щоб своєчасно усунути можливі причини занепокоєння, запобігти травмам, стресам і втратам плодів, які в деяких господарствах становлять 20% майбутнього поголів’я.

У норок період вагітності становить 33-84 доби (в середньому 42-45 діб). Це пов’язано з тривалістю латентної стадії, яка неоднакова в різних самок і навіть у однієї самки в різні роки.

Вагітність норок поділяють на три стадії. Перша — запліднення і розвиток яйцеклітин (чотири — шість діб),друга — сповільнення або часткове припинення розвитку зародків (до 54 діб), третя — істинна вагітність — прикріплення зародків до стінок матки, їх активний розвиток (26-30 діб). Остання стадія може супроводжуватися загибеллю зародка і є критичною.

Перед початком цього періоду з 20-25 березня до раціону норок додають молоко, печінку, дріжджі, вітаміни та цукор (2 г на 100 ккал). Відсутність в раціоні необхідної кількості повноцінних білків, вітамінів і необхідних речовин викликає розсмоктування плодів, а неякісні корми — викиди та передчасні роди.

Вагітність у норок визначають за процесом линяння та поведінкою самок. За 25 діб до родів навколо очей, на носі, губах, пальцях і ступнях лап випадає зимове волосся, виростає літнє (темне) і починається линяння тулуба. За 20 діб темні плями на губах і біля носа стають більшими, навколо очей утворюються характерні «окуляри» від інтенсивного линяння пуху; за 18-5 діб зимове волосся випадає на мордочці аж до очей, підростає літнє покривне на всьому тулубі та частині хвоста; за п’ять-одну добу голова аж до потилиці звільняється від зимового волосся.

За три-п’ять діб до родів окремі самки вискубують волосся навколо сосків, на животі та вистилають ним гніздо в будиночку.

Поведінка вагітних самок змінюється за 10-15 діб — у них збільшується живіт і вони повільніше та обережніше рухаються.

У період підготовки самок до родів очищають будиночки, заповнюють їх чистою м’якою соломою або сіном. У вольєрах біля будиночків на сітку стелять фанерні листи або підв’язують під сіткою мішковину, щоб при родах та вигодовуванні норченята не провалювалися крізь вічка на землю.

Самки народжують малят переважно вночі без особливих труднощів і ускладнень. Норченята народжуються голими, сліпими, глухими, беззубими та кволими (довжина тіла 5-7 см, маса 8-13 г). У приплоді, природно, бувають крупні, середні та дрібні особини. Самка вкладає їх у гніздо, лягає калачиком і обігріває приплід з усіх боків, створюючи температуру 30°С. Обігріті малята присмоктуються до сосків матері та починають ссати молоко.

Турбувати самку після родів і оглядати гніздо в період першої доби не бажано. Стан новонароджених визначають за звуками з гнізда: якщо самка в гнізді і малята мовчать — молока в самки вистачає, а коли пищать — вони голодні. У такихвипадках самку виманюють з будиночка, закривають вхід і оглядають норченят — підраховують і визначають їх розвиток та ситість. У разі потреби малят двічі на день підгодовують з піпетки трьома-п’ятьма краплинами такої суміші: тепле молоко — 0,25 л, яєчний жовток — 1 шт, гідролізін — 4 мл,аскорбінова кислота — 1,5 г, глюкоза —10 мл, вітаміни Вг — 0,1 г і Вб — 0,2 г (температура 35-36°С). Годівлю продовжують до поліпшення їх стану.

Потім оглядають самку. У разі, коли молока в неї багато та малята не можуть повністю його виссати — її здоюють, а якщо молочні залози набряклі та тверді — їх масажують і розтирають. Необхідно регулювати годівлю самок. При надлишку молока слід зменшити кількість кормів, виключивши з раціону молокогінні, при набряках залоз — збалансувати раціон і не напувати тварину. Якщо молока немає, необхідно посилити годівлю самки, давати їй молоко, печінку, м’язове м’ясо, овочі, підгодовувати малят чотири-п’ять разів протягом доби до появи у самки молока.

Малят підсаджують до прийомних мам у разі відсутності у самок молока або наявності в них більше восьми норченят. До нової самки, у якої є норченята, слід підсаджувати малят того ж віку, розвитку та маси тіла.

У норокдобре розвиненийматеринськийінстинкт івони охоче приймають чужих норченят. Прийомну самку зачиняють у будиночку, а до її вольєри переносять норченят. Потім будиночок відкривають, норка виходить, забирає малят і заносить у своє гніздо.

Норченята ростуть швидко, у два етапи. Перший, найбільш активний, триває від народження до чотиримісячного віку — з травня до серпня, другий, менш активний, — з вересня до листопада. Особливо уважно за розвитком норченят слід стежити на першому етапі.

У п’ятидобовому віці норченят обов’язково оглядають, оцінюють розміри та масу тіла, реєструють, коригують раціон і норми годівлі самок для посилення росту та розвитку малят.

Норченята вкриваються волоссям на третю-четверту добу життя, зуби в них прорізаються на 1б-26-у, вуха відкриваються на 25-у, очі — на 30-у. Протягом двох тижнів після народження вони живляться молоком матері. У цей період самка їх годує, масажує їм животи та облизує. У 15-добовому віці малята починають поїдати корм, який їм приносить самка. З цього часу гніздо слід прибирати, міняючи забруднену підстилку.

З 20-добового віку норченят починають підгодовувати два-три рази на добу кормовою сумішшю з м’ясного фаршу, печінки, яєчного жовтка, цукру та вітамінів групи В, А, О і Е. Спочатку їх підгодовують у гнізді з увігнутих годівничок, а пізніше у вольєрі — з плоских^неглибоких металевих. Самки не поїдають корм норченят і тому їх не треба закривати в будиночку.

При регулярній та якісній підгодівлі норченята швидко ростуть і розвиваються, досягаючи у місячному віці маси 170-200 г (самці) та 150-180 г (самки).

У цей час лактуючі самки худнуть. Вони витрачають багато енергії для продукування молока та недоїдають, заносячи частку свого корму в гніздо для норченят. Це може призвести до їх прогресивного виснаження та смерті. Слід своєчасно запобігти виснаженню самок, згодовуючи їм три-чотири рази на добу доброякісні корми, а у разі потреби також печінку, сир, молоко, цукор, вітаміни.

Для збереження самок і їх високої плодючості в наступ-юму році норченят відлучають у 40-45-добовому віці, а іноді навіть раніше (30-35 діб). Норченят відсаджують поступово, спочатку найбільш розвинених, а через три-п’ять діб — решту. При одночасному відлученні від самки всіх норченят вона кілька днів хвилюється, не їсть і ще більше худне.

Самку без норченят посиленню Годують протягом 10-15 діб, а потім переводять на загальний раціон.

Норченята, відняті від.самки, хвилюються, кілька днів пищать, перегукуються з нею, погано їдять і відстають у рості. Тому перші десять діб їх утримують цілим гніздом або групами по четверо особин, а пізніше розміщують у клітках по двоє. Краще відсаджувати молодого самця з самицею для запобігання одностатевого антагонізму. Самець швидше та більше їсть, стимулюючи споживання корму самкою. Крім того, він спокійний, що також добре діє на самку. Неспокійні пари розлучають.

При відлученні норченят відбирають на плем’я та на хутро, розсаджують у окремі клітки і годують за різними раціонами.

У лисиць вагітність триває 52 доби. Вагітними вважають самок з моменту останнього парування. Спарованих самок відсаджують у-постійні клітки, де вони будуть народжувати малят. Перед цим клітки та будиночки дезинфікують і стелять солом’яну підстилку, щоб привчити до' неї самок.

Дргляд за вагітними самками здійснюють за розпорядком. На фермі уникають зайвих рухів та шумів, бо лисиці чутливі до стресових факторів.

Зародки розвиваються в лисиць у два періоди: перші 26 діб повільно, потім — інтенсивно. У перший період лисиць годують досхочу, щоб нагромадити запас білків, жирів та вуглеводів на другий період. Калорійність раціонів для дорослих самок становить 600-650 ккал, молодих — 550-600 ккал. У другий період її знижують до 450-500 ккал, і навіть до 300-400 ккал протягом останніх десяти діб вагітності. Це необхідно для запобігання надмірного розвитку плодів і забезпечення родів без ускладнень. У раціон лисиць вводять вітаміни групи В та А, О, Е і обов’язково аскорбінову кислоту, щоб уникнути розсмоктування плодів та викиднів.

Вагітність лисиць визначають за їх поведінкою та зовнішніми ознаками. Самки спокійні, рухаються повільно, переважно лежать у вольєрах, гріючись на сонці. На 30-35-у добу вагітності у них через живіт можна намацати зародки у вигляді ланцюжка з потовщенням розміром з волоський горіх. На 40-45-у добу живіт помітно збільшується і відвисає.

За п’ять-вісім діб до родів апетит лисиць знижується. У цей період кількість кормів поступово зменшують спочатку на половину, потім на третину і менше. Лисицям згодовують легкоперетравні корми, зокрема печінку, молоко, кров, цукор. Свіжа вода повинна знаходитися біля самок постійно.

За дві-три доби до родів лисиці вискубують пух навколо сосків, на животі інколи на хвості та вистилають ним гні до. Лисиці народжують до 15 малят, переважно вночі та й перед ранком. Вони сліпі, але вкриті волоссям, мають до 100 г. Роди проходять нормально, якщо самка досит„ підготовлена. Коли народжуються великі лисенята, самка зубами допомагає маляті вийти з родових шляхів і мож, травмувати його.

Після родів необхідно оглянути гніздо з приплодом надати допомогу травмованим та кволим. Для цього закри вають вхід у родильний будиночок, швидко оглядають на вонароджених і збирають докупи. Якщо лисиця народщ,т малят у клітці, приплід необхідно перенести в родильну будиночок і простежити, щоб самка їх не виносила. Охолол жених та кволих лисенят гріють грілкою та переносять у гніздо.

Інколи самки поїдають окремих малят або весь приплід. Щоб цього не трапилося, її слід нагодувати кормом з молоком, яєчним жовтком і глюкозою або цукром, забезпечити водою та не турбувати. Після родів самку необхідно покласти на бік, оглянути соски, здоїти їх та зробити легкий массаж.

Молодняк розвивається повільно і закінчує ріст у 14-16 місяців.

У разі відсутності молока в матері її малят відсаджують до іншої самки. Для цього нову годувальницю забирають з клітки, в гніздо підсаджують чужих малят, перемішують їх з її власними, щоб вона не впізнала чужих і через 40 хв повертають самку в клітку. Якщо самка прийняла малят, з будиночка буде чути її заспокійливе вурчання. Шипіння самки означає, що вона не прийняла нутренят і їх слід одразу забрати.

Нутренят відлучають у 45-добовому віці цілим гніздом, розміщуючи в одній клітці, а потім розсаджують за призначенням (племінні та промислові).

Вирощування молодняка. Цей період починається після відлучення молодих звірів або відсаджування для вирощування на плем’я. Головна турбота звірівників — виростити весь молодняк та запобігти загибелі звірів від захворювань.

Розсаджують молодих звірів парами — самця з самкою. Молодняк норок розміщують у клітки з будиночками та стежать, щоб в жаркий літній період звірі не перегрівалися. Для цього відкривають верхню кришку та виймають дерев’яне дно будиночка. У холодну пору вставляють дно, стелять підстилку та закривають верхню кришку. Норки З дуже чутливі до вологи та протягів, тому підстилка має бути і сухою. Волога та забруднена підстилка призводить до за- І хворювань, затримки та погіршення линяння.

Лисенят та песценят розміщують попарно в клітках, захищених від надмірного опромінення та протягів. Дно та стінки кліток мають бути зроблені з оцинкованої сітки, щоб хутро не забруднювалося іржею.

Нутрій після відлучення утримують усім гніздом з поступовим розсаджуванням і відокремленням самців від самок до тримісячного віку.

У перші три-п’ять діб після відлучення молодняк хутрових звірів сумує, хвилюється, пищить і погано їсть. Поступово заспокоюючись, звірі починають активно споживати корм, інтенсивно рости та розвиватися.

Норченята в 45-добовому віці досягають маси 350-400 г, у двомісячному — 500-700, чотиримісячному — 850-1300 і п’ятимісячному — 1000-1600 г. Найбільш активно вони розвиваються до чотиримісячного віку. Відлучений молодняк годують спочатку три, потім два рази на добу якісними кормами, забезпечуючи нормальні ріст, розвиток та формування хутра.

Наприкінці серпня молодих звірів поділяють на племінних і хутрових, азі вересня їх утримують та годують за різними раціонами.

Племінний молодняк утримують на осонні, а хутро-пий — в затінених місцях, регулюючи процес линяння. До раціону хутрового молодняка вводять жир з метою одержання шкурки великих розмірів.

Лисенята в місячному віці мають масу 750-800 г, у двомісячному — 1700-1900, чотиримісячному — 3700-4100 і в п ’ мтимісячному — 4500-4900г, досягаючи розмірів великих піірів у п’ятимісячному віці.

Наприкінці серпня молодняк лисиць поділяють на племінний та хутровий. Хутро в лисиць росте і формується протягом шести-семи місяців. Народжуються лисенята икриті первинною остю довжиною 6-7 мм, яка росте протягом шести тижнів. Пухове волосся росте починаючи з 5-8-добового до тримісячного віку. З цього Часу первинна ость змінюється на вторинну. З кінця червня-початку липня до жонтня-грудня формується зимове хутро. Перед забоєм ЛИСИЦЬ розчісують по два-три рази у вересні та жовтні.

Песценята в місячному віці мають масу 550-750 г, двомісячному — 1600-2000 г, чотиримісячному — 3600-4000 г, досягаючи розмірів дорослих звірів у п’ятимісячному віці (4300-5000 г).

Самок і самців утримують у клітках по двоє. Молодих тірят, народжених пізніше, годують за раціонами старших, щоб вони встигли розвинутися, вирости і сформувати хутро до середини грудня.

Наприкінці серпня-початку вересня песців розділяють на племінних та хутрових.

Линяння в молодих песців починається в серпні. У вересні та жовтні їх розчісують два-три рази кожні три тижні для вичісування зайвого підпушку. Час забою визначають на ростом зимового хутра та кольором шкіри на хребті — у ярілих звірів шкіра має бути чистою.

Нутренята в місячному віці мають масу 600-800 г, у дномісячному — 1200-1400 г, досягаючи розмірів дорослих ,ті рів у 14-18-місячному віці.

Утримують нутренят, відлучених від однієї самки, в одній клітці до тримісячного віку, а потім розсаджують групами однієї статі. При цьому звірів на плем’я відбирають зимових приплодів.

ХУТРОВІ ЗВІРІ.

Отредактировано gogencon (2013-03-29 11:57:13)

0

2

годівля

Повноцінна, збалансована за поживними речовинами та енергією годівля дозволяє практично реалізувати генетичний рівень продуктивності звірів, підвищити ефективність селекції, вдосконалити існуючі та створити нові породи та типи хутрових звірів.

Корм у звірівництві згодовується за розробленими нормами залежно від його енергетичної цінності та фізіологічної потреби організму тварин. Норми визначають за кількістю кормів, що містять 100 ккал обмінної енергії.

Речовинний склад кормів. Основним енергетичним та структурним матеріалом корму є білки, жири, вуглеводи, вітаміни та інші речовини,.

Білки складаються з амінокислот. Недостатня кількість однієї амінокислоти призводить до дезамінування інших, а невірне їх співвідношення викликає білкове голодування при достатній кількості перетравного білка в кормі. Білки містяться в тваринних і рослинних кормах.

Жири є енергетичним та структурним компонентом організму. їх відсутність або нестача порушує статеву функцію самців і самок, подовжує вагітність і погіршує якість хутра.

Вуглеводи — це енергетичний матеріал, який забезпечує нормальний Ьбмін білків, жирів та мінеральних речовин, Вони містяться в рослинних і тваринних, кормах. їх нестача або відсутність порушує обмірі речовин, відтворення нащадків, утворення молока в самок, ріст і розвиток молодняка, викликає виснаження самок у період годівлі.

Мінеральні речовини забезпечують обмінні процеси в організмі — перетравлення та всмоктування корму, утворення ферментів та багато інших. В організм з кормом надходять натрій, хлор, калій, кальцій, фосфор, залізо, сірка, кобальт, мідь, магній, марганець, цинк, йод і фтор.

Кальцій і фосфор складають 65-70% від маси всіх мінеральних речовин і повинні знаходитися в певному співвідношенні. У раціоні на 1 г каїьцію має припадати 0,4-0,8 г фосфору. Кальцій і фосфор містяться в кістках. Порушення балансу кальцію та фосфору утруднює роди, припиняє ут вореяня молока, затримує ріст і розвиток приплоду.
Натрій та хлор регулюють водний обмін і виконую! багато інших функцій. Натрій і хлор у великій кількості містяться в тваринних білках. Нестача нагрію порушує обмін білків, затримує ріст і розмноження, знижує апетит.

Залізо міститься в крові, печінці, м’язах та інших тваринних продуктах. Його нестача або відсутність викликає анемію, припинення росту, знебарвлює пух, виснажує організм тварин.

Сірка входить до складу волосся і дуже потрібна для формування хутра. Її джерелом для хутрових звірів є кормова капуста.

Кобальт сприяє кровотворенню і росту хутра. Він міситься в бобових рослинах.

Вітаміни регулюють обмін речовин в організмі. Вони 1 ходять до складу ферментів, які забезпечують біохімічні процеси засвоєння основних поживних речовин і перетворення їх в тканини тіла. Нестача або відсутність вітамінів викликає авітамінози з порушенням синтезу різних ферментів.

Вітамін А міститься в тваринних кормах — молоці, печінці тварин, рибі, риб’ячому жирі, а також у рослинних — жовтій кукурудзі, бобових.

Він регулює окисні процеси, посилює бар’єрну функцію слизових оболонок. Відсутність вітаміну А призводить до ороговіння епітелію слизових і рогових оболонок очей, дихальних і сечовидільних шляхів, втрати нічного зору (куряча сліпота), зниження плодючості самок і статевої потенції самців, втрати стійкості до захворювань, затримки росту.

В організмі хутрових звірів вітамін А не синтезується. Він краще засвоюється при згодовуванні вітамінів Е та С, віжого жиру та дріжджів.

Вітамін Е, або вітамін розмноження, міститься в рослинних зернах. Він регулює обмін жирів, стимулює статевий розвиток, протидіє окисленню вітамінів, гормонів та лсирів.

При відсутності вітаміну Е зберігаються статеві рефлекси, відбуваються дозрівання та запліднення яйцеклітин, але зародки розсмоктуються та гинуть, а у самців порушується сперматогенез аж до аспермії.

Вітамін В утворюється з провітаміну під дією проміння сонця. Цей вітамін регулює мінеральний обмін, формування кістяка. Він міститься в риб’ячому жирі, жовтках яєць, дріжджах і сіні. Відсутність вітаміну В порушує утворення кісткової тканини — викликає рахіт, змінює вміст кальцію та фосфору в крові, внаслідок чого розвивається анемія із зниженням захисної функції організму. Вітамін Б перешкоджає засвоєнню вітамінів А та Е, тому в раціон його «водять окремо.

Вітамін К необхідний новонародженим лисенятам, пес-ценятам та норченятам. Вагітним самкам його згодовують дворазово за десять і п’ять діб до родів у таких дозах (на 1 кг маси): лисицям —- 1-2 мг, песцям — 1-2, норкам — 0,5-1,0 мг. На цей вітамін багаті кропива, шпинат, люцерна та інші зелені рослини. Він синтезується в кишечнику дорослих звірів, токсичний у дозі 6 мг на 1 кг маси тіла.

Вітамін Ві міститься в дріжджах, зародках пшениці та вівса, м’ясі, рибі, молоці та овочах; згодовується з вітамінами Вг, Вз і марганцем, несумісний з вітаміном Вб. Цей вітамін стійкий до нагрівання, руйнується світлом, повітрям і лугами.

В організмі він руйнується речовинами, які знаходяться в м’язах прісноводних та деяких видів морських риб, а також у білку яєць. Тому ці продукти перед згодовуванням необхідно проварювати. Відсутність або нестача цього вітаміну викликає захворювання поліневрит. В організмі він синтезується в невеликій кількості, тому його слід давати додатково.

Вітамін Вг міститься в м’ясних продуктах, дріжджах, зерні та овочах. Він згодовується разом з вітамінами В11, Вз і марганцем. Його нестача призводить до порушення діяльності нервової системи,іураження кісток, затримки росту та розвитку волосся. При тривалій відсутності вітаміну самки стають неплідними.

У норок його відсутність викликає затемнення очей, виникнення абсцесів на голові та шиї.

Вітамін Вг регулює білковий, жировий та вуглеводний обмін, впливає на вагітність і плідність.

Вітамін Вз міститьсяв печінці, нирках, серці, дріжджах, молоці, зерні, злакових та бобових, згодовується з вітамінами Ві і Вг. Він регулює білковий, жировий і вуглеводний обміни, синтез адренокортикостероїДногогормона і ацетилхоліну , є складовою частиною кофермента А. Нестача цього вітаміну призводить до зниження резистентності організму із сповільненням розвитку та росту, викликає зміну забарвлення волосся та його випадіння, високу смертність молодняка.

Вітамін В4 міститься в м’ясі, молоці, дріжджах, печінці, жовтку яєць та зерні. Він згодовується з вітамінами В5, Вд і В12 та мікроелементами — залізом і міддю, несумісний з вітаміном Вь Цей вітамін регулює розщеплення нейтрального жиру в печінці та передачу нервових збуджень. Його нестача призводить до жирової дистрофії печінки та дегенерації нирок.

Вітамін В5 синтезується в організмі, але в недостатні кількості. Він регулює білковий, жировий та вуглеводний обміни, а також тканинне дихання.

Вітамін В5 міститься в м’ясі, рибі, дріжджах, зерні та овочах. Він згодовується разом з вітамінами В9, В4 та В12. Його нестача викликає захворювання пелагру, що супроводжується втратою апетиту, затримкою росту.

Вітамін Вб міститься в м’ясі. Його нестача в організмі призводить до порушень діяльності нервової системи, кровотворення, у самців спостерігається аспермія, а в самок — розсмоктування ембріонів та смертність приплоду. Цей вітамін регулює обмін жирів, білків, вуглеводів, а також деяких амінокислот.

Вітамін В7 міститься в м’ясі, молоці, дріжджах, зерні. Його нестача викликає порушення вагітності та втрату материнського інстинкту, а також дерматити, ламкість та випадіння волосся. Він згодовується з вітамінами Вб, Візі В15. Цей вітамін регулює обмін жирів, білків і вуглеводів, розвиток волосся, стан нервової системи.

Вітамін В9 міститься в м’ясо-рибних кормах, зерні та овочах. Його нестача в організмі вагітних і лактуючих самок призводить до виснаження та викиднів, припинення утворення молока, а відсутність викликає важку анемію, розлад травлення та утворення хутра. Цей вітамін регулює обмін білків і процеси кровотворення.

Вітамін Впміститьсяв печінці, нирках і серці. При його нестачі порушується кровотворення в кістковому мозку, виникає анемія, сповільнюються розвиток і ріст. Цей вітамін регулює кровотворення, запобігає жировій дистрофії печінки.

Вітамін В15 міститься в печінці, дріжджах та зерні. Він регулює обмін жирів і вуглеводів, дихальні процеси, засвоєння кисню. Його нестача в організмі призводить до порушення дихання, функції нервової системи. Згодовування несумісних вітамінів має такі наслідки:

http://s2.uploads.ru/t/OEJhG.png

У звірівництві використовують полівітамінні препарати  жиророзчинні та сухі. До жиророзчинних належать тривіт і тетравіт їх суміші непридатні для викорстання в звірівництві. При згодовуванні ці вітаміни необхідно зба-лансовувати додаванням до 1 мл три- чи тетравіту по 1 мл вітаміну А та 31 мл вітаміну Е (250 мг у 1 мл) для норок,З мл А і 20 мл Е для лисиць, 2 мл А і 14 мл Е для песців і потім давати їх звірям за добовими нормами.

До сухих полівітамінів належать пушковіт-1 і пушковіт-2. До складу пушковіту-1 входять вітаміни Е, пантотенат кальцію, Ві, Вг, Вз, Вб, В9, В12 і С. Його згодовують дорослим звірям від 15 грудня до 15 червня в таких добових дозах (на одну особину): норкам 1,0 г; лисицям і песцям — по 2,0 г.

Пушковіт-2 містить вітаміни Е, Ві, В2, Вз, Вб і С. Його згодовують молодим звірям від 15 червня до 15 грудня — норкам 1,0 г, лисицям і песцям — по 2,0 г (добові дози на одну особину).

Однак пушковіти є сумішами несумісних вітамінів, а також таких, що не зберігаються при доступі кисню повітря. Вони не можуть повністю задовольнити фізіологічну потребу хутрових звірів. Краще, на наш погляд, згодовувати вітаміни за нормами, наведеними автором (табл. 10). Перерва в згодовуванні вітамінів підвищує їх стимулюючу дію та запобігає звиканню організму.
Таблиця 10. Фізіологічна добова потреба норок та інших хутрових звірів у вітамінах (на одну особину)*
http://s2.uploads.ru/t/utrZD.png
* Для лисиць і песців доза вітамінів, порівняно з норками, збільшується у два рази. Вагітним самкам доза підвищується у два рази, лактуючим — у чотири.

Нормування годівлі.

Годівлю хутрових звірів нормують залежно від їх потреби в поживних речовинах, виду, сезону року, фізіологічного стану та маси. Норми складають, виходячи з потреби звірів у обмінній енергії та перетравному білку (табл. 11-14).

Потенціальну енергію корму вимірюють у кілокалоріях (ккал) або кілоджоулях (кДж) — 1 ккал дорівнює 4,18 кД ж, або 1 кДж — 0,239 ккал.

Таблиця 11. Добова потреба дорослих норок у обмінній енергії, ккал, і перетравному білку, г (за станом на 15 жовтня)

http://s3.uploads.ru/t/lZT2m.png
* Додаткова добова потреба самок при годівлі одного норченята (по декадах): перша — 5; друга — 20; третя — 50; четверта — 80 ккал.

Таблиця 12. Добова потреба дорослих песців у обмінній енергії, ккал, і перетравному білку, г (за станом на 1 січня)
http://s2.uploads.ru/t/C2xUV.png
* Додаткова добова потреба самок при годівлі одного песценяти (по декадах): перша — 50; друга — 100; третя — 150; четверта — 250 ккал.
Таблиця 13. Добова потреба дорослих лисиць у обмінній енергії, ккал, і перетравному білку, г (за станом на 1 січня)
http://s2.uploads.ru/t/5yVMo.png

Продовження таблиці 1З

http://s3.uploads.ru/t/PXZ5o.png

Таблиця 14. Добова потреба молодих звірів у обмінній енергії, ккал, перетравному білку, г
1. Норки

http://s2.uploads.ru/t/2XJMl.png

Продовження таблиці 14

2. Песці

http://s2.uploads.ru/t/AmsW2.png

3. Лисиці

http://s2.uploads.ru/t/7hUQs.png

* 3 п’ятимісячного віку племінним лисенятам підвищують обмінну енергію корму на 10% з вмістом у 100 ккал 9-10 г перетравного білка.

Для звірів основною є не потенціальна енергія, закладена в кормі, а обмінна — засвоєна ними в процесі перетравлювання і використана для задоволення життєвих потреб. Рівень засвоєння енергії корму залежить від стану організму, якості та співвідношення його компонентів у раціоні. Перетравність основних кормів визначають з урахуванням переходу потенціальної енергії в обмінну (табл. 15).

Таблиця 15. Поживність 100 г корму для м’ясоїдних хутрових звірів.

http://s2.uploads.ru/t/rUg37.png

Продовження таблиці 15

http://s3.uploads.ru/t/b4JaH.png

Продовження таблиці 15

http://s2.uploads.ru/t/Klkam.png

Продовження таблиці 15

http://s3.uploads.ru/t/lvCBb.png

Продовження таблиці 15

http://s3.uploads.ru/t/4w0Xh.png

Основним енергетичним матеріалом корму є білки, в 1 г яких міститься 4,5 ккал обмінної енергії, жири — 9,3 і вуглеводи — 4,1 ккал. Повноцінність годівлі забезпечується співвідношенням корму в раціоні. Так, для норок кількість м’ясо-рибних кормів має становити 65-70% і зернових — 17-27; лисиць — 50-60 і 25-39; песців — 60-75 і 16-22%. (табл. 16). Нормальне перетравлення корму та засвоєння поживних речовин можливе за умови забезпечення звірів якісною водою потрібної температури. Взимку замерзлу воду розморожують, а влітку стежать, щоб вона не нагрівалася, бо теплу воду звірі не п’ють. Звірі споживають різну кількість води залежно від пори року та фізіологічного стану. Для самок норок у осінньо-зимовий період потрібно 200 г води на добу, для самців — 250. Бажано, щоб вода в напувалках знаходилася постійно.
Таблиця 16. Співвідношення перетравних поживних речовин у раціонах хутрових звірів, г (на 100 ккал обмінної енергії)

http://s3.uploads.ru/t/mGXa5.png

Примітка. У дужках — кількість кілокалорій.
Обмінна енергія складається з енергії основного обміну (продукції тепла в стані спокою) та підтримуючого (росту і розвитку, утворення молока і волосся). У звірів у різні періоди життя потреба й енергії основного та підтримуючого обмінів, а отже,в згодовуваних кормах, неоднакова. Вагітним та лактуючим самкам, самцям у період спарювання та молодняку під час росту необхідна додаткова енергія, а отже,більше кормів. Звідси добова потреба дорослих норок на 1 кг маси тіла в основній та обмінній енергії така: в січні-березні 140 і 185 ккал; квітні — 149 і 195; травні-лип-ні — 170 і 216; серпні-жовтні — 151 і 200; листопаді-груд-ні — 129 і 170 ккал. На 1 кг приросту маси дорослі норки витрачають близько 10 ккал. У червні-листопаді вони збільшують масу за рахунок накопичення білків і жирів на 20-30%, а в грудні-березні зменшують на 10-20 внаслідок розщеплення жирів (85) і втрати води із тканин (15%).

У період парування калорійність раціону самок становить у середньому 200-220 ккал, самців — 280-350, вагітних самок — 210-230 ккал. Під час лактації їх годують досхочу.

Молоді норки потребують майже стільки ж основної енергії, як і дорослі: червень-липень— 170 ккал; серпень —160; вересень — 150; жовтень — 145; листопад — 140, грудень — 135 ккал. При врахуванні коефіцієнта використання енергії 1,32 їм згодовують корм, калорійність якого за обмінною енергію така: червень-липень — 225 ккал; серпень — 215; вересень — 200; жовтень — 192; листопад. — 186; грудень — 179. У період розвитку молодим норкам необхідна енергія на відкладання запасу поживних речовин — у червні — 4 ккал, липні — 5, серпні — 7, вересні — 9 і жовтні — 10 ккал на 1 г приросту маси.

У лисиць добова потреба в основній енергії (на 1 кг маси) становить у липні-серпні — 61-67 ккал, вересні-жовтні — 50-58, листопаді — 42-52 і грудні — 41-47 ккал. Погреба в підтримуючій енергії становить в липні-серпні — 93 ккал, вересні-жовтні — 81, листопаді — 72 і грудні — 65 ккал. Продовження світлового дня підвищує обмін речовин і енергії. На 1 кг приросту маси лисиці витрачають влітку 4,6 ккал, восени — 6,4 ккал.

Вагітним лисицям необхідно 560 ккал енергії на добу. їх посилено годують у першу половину вагітності та помірно — в другу.

Лисенята потребують на 1 кг маси протягом доби для основного обміну в віці двох місяців 105 ккал, трьох — 82, чотирьох — 63, п’яти — 59, шести — 56, семи — 50, восьми — 45 ккал. З урахуванням коефіцієнта використання енергії 1,39 добова потреба енергії, необхідної для життя, становить у два місяці — 146 ккал, три - 115, чотири — 87, п’ять — 82, шість — 79, сім — 70, вісім — 62 ккал на 1 кг маси.

На 1 г приросту маси лисенята у віці двох-трьох місяців використовують 3,5 ккал обмінної енергії, чотирьох — 4,9, п’яти — 6,3, шести — 7,7, семи і більше — 8,4 ккал.

У песців обмін енергії на 33-34 % вищий, ніж у лисиць, що пов’язано з багатоплідністю та великим потенціалом росту молодняка.

Підтримуюча енергія корму дорослих песців на добу становить у грудні-лютому — 132 ккал, березні-травні — 149, червні-серпні — 162, вересні-листопаді — 142 ккал. На 1 кг приросту маси вони використовують майже стільки ж кілокалорій, як і лисенята.

У період парування, песці витрачають порівняно мало енергії (450-520 ккал), а під час вагітності — більше (600 ккал).

Молоді песці потребують на добу на 1 кг маси у віці двох місяців 200 ккал обмінної енергії, трьох — 187, чотирьох — 162, п’яти — 150, шести - семи — 140 ккал. При цьому на 100 ккал основного корму має припадати 140 ккал енергії підтримуючого корму. Затрати енергії на 1 г приросту маси тіла в них становлять у віці двох місяців 5 ккал, трьох — 6, чотирьох — 7, п’яти — 8, шести - семи — 9 кхал.

Раціон годівлі. Раціон складають на одну особину або на 100 ккал обмінної енергії на добу. Кількість корму, що містить 100 ккал обмінної енергії, називають порцією, або нормою. До раціону включають наявні корми з урахуванням їх енергетичної та смакової цінності у певному співвідношенні (див табл. 11-16).

Розглянемо складання раціону для молодих норок на серпень місяць з метою одержання маси 1,15 кг (самки) та 2,36 кг (самці). Згідно з нормами годівлі самкам слід згодовувати корм з енергією 250 ккал, самцям — 410 ккал (у середньому — 330 ккал).

Кількість перетравного білка в 100 ккал — 8 г, що відповідає вмісту жиру 4,2-5,7, вуглеводів 2,7—6,2 г. Вміст жиру визначимо як 4,4 г на 100 ккал обмінної енергії. Тоді -кількість вуглеводів, яка забезпечила б калорійність порції, становитиме: 100 ккал —(8 г протеїну білка- 4,5 ккал) + (4,4 г жиру « 9,3 ккал) =23,1 ккал /4,1 ккал = 5,63 г.

Розрахуємо кормову цінність, наприклад, Югнежирної яловичини, в 100 г якої міститься 120 ккал обмінної енергії, 18.9 г перетравного білка, 3,6 г жиру: обмінна енергія 10*120/100 = 12,0 ккал, перетравний білок 10*18,9/100 =1,89 г, жир 10-3,6/100=0,36 г. Таким же чином обрахуємо підібрані корми, щоб сумарна обмінна енергія становила 100 ккал: перетравні білки — 8,0 г, жири — 4,40 і вуглеводи — 5,63 г.

Коди раціон складений, перевіряють його фізіологічний баланс або норми співвідношення між енергією білків, жирів та вуглеводів для звірів певного виду та статі. Нормальним співвідношенням у 100 ккал вважають енергію білків 48-52%, жирів — 32-37, вуглеводів 16-18%. У нашому раціоні енергія білка становить 8,00 г- 4,5 ккал = 36,00 ккал, жиру — 4,4 г* 9,3 ккал = 40,92 ккал, вуглеводів — 5,63*4,1 ккал = 23,08 ккал. Порівняно з нормою у цьому раціоні не вистачає 12,00 ккал білкової енергії, є надмірна кількість жиру (3,92 ккал) та вуглеводів (5,08 ккал).

Такий раціон для молодняка норок не бажаний, оскільки їм потрібно більше білка для росту. Він підходить для лисиць і песців, які нормально розвиваються при вмісті енергії вуглеводів до 36% загальної калорійності раціону. Цей показник у норок не повинен перевищувати 25% .

Крім цього, у раціоні визначають вміст незамінних амінокислот, вітамінів та мікроелементів і у разі нестачі додають до добової норми. Обов’язковими компонентами раціонну мають бути олія та сіль кухонна 0,1-0,2 т на 100 ккал корму.

Після того, як раціон складено, розраховують необхідну кількість порцій кожному звіру або групі звірів — самка норки при потребі 250 ккал/100 ккал = 2,5 порції. Вранці згодовують 40% добової норми корму, ввечері — 60%.

Корм хутровим звірам дають подрібнений — сирий або варений. Якісні м’ясні, рибні, молочні та овочеві продукти згодовують сирими, а зерно, дріжджі та неякісні м’ясні корми — вареними.

Корми подрібнюють на м’ясорубках або спеціальних дробильно-різальних машинах до розмірів не більше 5 мм (м’ясні та рибні), 1,5 (овочеві) і 0,8 (зернові) та змішують, доводячи до певної консистенції. Спочатку в змішувач закладають варені м’ясо-рибні корми, потім кашу, овочі, дріжджі, олію, вітаміни, молоко або воду.

Кормова суміш повинна бути в’язкою в усі періоди року для всіх звірів, але для лактуючих самок і молодняка бажано готувати ріділу їжу (температура влітку 10°С, взимку 25°С).

Хутрові звірі харчуються переважно продуктами тваринного походження. У неволі їх слід готувати з урахуванням біологічних особливостей організму у певні періоди (підготовка до розмноження, парування, вагітність, лактація та вирощування, відсадка молодняка — племінного та забійного).

Норок слід годувати нормовано та рівномірно протягом року, бо нестача або надмір поживних речовин відчутно впливає на стан їх організму та розмноження. Період підготовки до розмноження у самок норок триває від відсадки малят (у червні) до парування (у березні), а у самців — від закінчення парування (в квітні) до початку наступного сезону (в березні).

Після відлучення малят більшість самок худі та ослаблені, отже,потребують смачних та поживних кормів для відновлення використаних енергетичних та структурних речовин. У цей період їх необхідно годувати два рази на добу за раціонами відлученого молодняка (калорійність — 220-280 ккал, вміст білка — 20-25 г, жиру — 8, вуглеводів — 12 г). До листопада їх маса має збільшитися на 20-30%.

З грудня до лютого маса норок повинна знизитися на 10-20% за рахунок витрат жиру. Для цього щодоби одному звіру дають корм з енергією 180-230 ккал вмістом білка 20-25 г. Це досягається згодовуванням на 100 ккал корму 10-11 г перетравного білка, 3-4 жиру та 4-5 г вуглеводів. Годують норок один раз на добу, а у разі замерзання корму— два.
Стан звірів визначають за індексом вгодованості. У нормі він становить 25-30.

Під час парування апетит звірів знижується, тому їх годують один раз на добу (ввечері) за раціонами періоду підготовки до розмноження, але самцям дають більш калорійний (на 25-35 %) корм з додатковою кількістю білка та у разі необхідності — зі зменшеним вмістом жиру. Згодовувати вітаміни слід постійно, особливо в період парування.

Вагітних годують два рази на добу якісними продуктами (м’ясо, риба, печінка, сир, молоко, вітаміни). При добовій енергії корму в 230-280 ккал вміст білка доводять до 22-25 г (на одну самку). На 100 ккал енергії корму дають 10-11 гбілків, 3-4 жиру і 3,5-4,5 вуглеводів, згодовуючи 5-7 печінки, 1-2 г дріжджів. Дозу вітамінів підвищують у 1,5-2 рази. Більш інтенсивно звірів слід годувати в перший період вагітності (10-40 діб) з поступовим зниженням перед родами. Поять норок досхочу, особливо до та під час родів.

Лактуючих самок годують два рази на добу. У першу половину лактації раціон не міняють і стежать за апетитом, вгодованістю та молочністю. У разі зниження молочності в раціон вводять легкоперетравні та стимулюючи утворення молока корми — печінку , сир і молоко. У цей період самки ще не худнуть.

У другу половину лактації самки починають худнути, отже,раціон необхідно змінити. На 100 ккал корму кількість білків знижують до 9-10 г і жирність підвищують до 4,5-5,0 г при вмісті вуглеводів 3,5 г. Для стимулювання лактації та забезпечення самок кальцієм та фосфором в раціон вводять м’ясо-кісткову суміш (10 г) та кухонну сіль (0,3-0,5 гна 100 ккал корму). У цей період корм готують рідшої консистенції, з добре подрібнених продуктів високої якості та згодовують два-три рази на добу.

З 18-20-добового віку малята починають поїдати корм, який приносить їм самка. Тому їх підгодовують рідкою висококалорійною пастою з м’язового м’яса, печінки, молока (температура 15°С) спочатку в гнізді, а потім біля будиночка з низеньких годівничок. Воду дають постійно.

У перші 10-15 діб після відлучення норченят годують ІІІ раціонами самки кормом тієї ж консистенції два-три ріши на добу, у двомісячному віці — за раціонами, які забезпечують інтенсивний ріст, два рази на добу. У раціон вводять якісний корм з достатнім вмістом мінеральних речовин, низьким — білків, високим — жирів і вуглеводів. На 100 ккал корму дають 8-8,5 г білка, 5,0-5,5 жиру, 3,0-3,5 ^вуглеводів, 10 г м’ясо-кісткових продуктів. Інтенсивність росту стимулюють додатковим згодовуванням 1-3 г жиру на 100 ккал корму в період з 1 червня до 15 серпня. Влітку та восени жир частково замінюють на вуглеводи каш — доводячи їх вміст на 100 ккал корму — до 7-9 г (вуглеводи) і 2,5-3,5 г (жири). Обов’язково слід давати вітаміни. При згодовуванні молодим норкам риби з вмістом тіамінази в корм вводять підвищену дозу вітаміну Ві та дріжджі, за наявності триоксу — препарати заліза. У разі згодовування звірам значної кількості жирної риби до корму додають 15 мг вітаміну Е (на одну особину).

З 15 серпня норки починають линяти — міняти осіннє хутро на зимове. Остьове волосся росте у вересні, пухове — в жовтні-листопаді. У цей період з 15 вересня вміст вуглеводів збільшують, жиру — зменшують за рахунок згодовування до 12-15 г зернових і 20 г овочів на 100 ккал. На 100 ккал енергії корму дають до 8,0 г білка, 4,0 жиру, 7,0 г вуглеводів. Годують молодняк один-два рази на добу, поять постійно.

З 1 вересня з молодих норок відбирають звірів для вирощування на плем’я (ремонтних) та на хутро (забійних). Забійний молодняк годують вволю, а ремонтному збалан-совують раціон за незамінними амінокислотами, знижуючи кількість'сухих та консервованих кормів.

Лисиць інтенсивно годують якісними кормами за збалансованими раціонами в червні -серпні і помірно — в ве-ресні-січні. Помилки в годівлі в літній період не можна виправити в осінній та зимовий.

Підготовка до розмноження лисиць починається після відсадки лисенят. Годують їх у цей період інтенсивно за раціонами, розрахованими на 570-600 ккал енергії, щоб збільшити масу тіла до листопада на 15-20 %. При цьому на 100 ккал енергії корму згодовують 8,0-9,0 г білків, 3,0-4,0 жирів і 6,0-8,0 вуглеводів та 0,1-0,2 солі. Починаючи з червня, калорійність раціону зберігають, а на 100 ккал енергії дають 7,5-8,5 г білків (70 мг триптофану, 200 мг метіону з цистеїном), 4,0-5,0 жирів і 5,0-7,0 вуглеводів, 2 г дріжджів і 0,1-0,2 солі.

Основним кормом у цей період є м’ясо-кісткові субпродукти та сухі білкові компоненти. З жовтня на 100 ккал корму згодовують 8,0-9,5 г білків, 3,5-4,5 жирів, 4,5-6,5 вуглеводів, 0,1-0,2 г солі. Лисицям дають їжу один раз на добу та поять вволю. У листопаді-грудні маса лисиць відновлюється і кількість корму обмежують до 380-450 ккал.

У нормально вгодованих лисиць підшкірний жировий шар розміщений рівномірно, кістки не випинаються. Ожиріння лисиць не є перешкодою для відтворення і, на думку деяких авторів, навіть бажане.

Масу ожирілих лисиць знижують на 20-25 %, зменшуючи калорійність, добового корму до 300-350 ккал введенням в раціон об’ємних овочевих та зернових кормів-при забезпеченні вітамінами та водою.

Під час парування (з середини січня) раціон лисиць не змінюють, але зменшують вміст риби і годують один раз на добу, напуваючи вволю. Самців додатково підгодовують 100-150 г суміші з м’яса, печінки та молока.

Вагітних лисиць годують два рази на добу за раціонами з таким вмістом поживних речовин на 100 ккал корму: білків — 9,5-10,5 г, жирів — 3,5-4,5 і вуглеводів — 4,5-6,5 г. Дозу вітамінів, особливо аскорбінової кислоти, подвоюють, обов’язково дають 10-12 г м’яса, 5-10 печінки і 10-15 г м’ясо-кісткових супродуктів.

У першу половину вагітності протягом 25-30 діб лисиць годують інтенсивно (550-600 ккал на добу), а в другу — помірно (450-500 ккал), зменшуючи кількість корму до 100-200 г за десять діб до родів і до 50-100 г за одну-дві доби. Добре підготовлені самки за одну-дві доби до родів перестають їсти.

Після родів лисиць годують два-три рази на добу за раціонами вагітних самок, незначно збільшивши кількість жиру та додаючи молоко та кухонну сіль — 0,2-0,3 г на 100 ккал корму. У разі почервоніння в новонароджених лисенят подушечок лап та слизових' оболонок їм дають по 1 мл 3-5%-го розчину аскорбінової кислоти два-три рази щодобово до зникнення уражень, а самці підвищують дозу вітамінів С і А в кормі.

Лисенят з 15-20-добового віку необхідно підгодовувати в гнізді два-чотири рази на добу пастоподібною сумішшю з м’язового м’яса, печінка та молока з вітамінами. Пізніше малят привчають їсти та пити у вольєрі. Сітку у вольєрі необхідно на цей період застелити так, щоб лисенята ке поламали лапи.

Відлучених лисенят годують інтенсивно два-три рази на добу за раціоном матері та певними нормами (див. табл. 14). Помилки в годівлі лисенят до чотирьох-п’ятимісячного віку, в період їх інтенсивного росту, в майбутньому виправити не вдається. Тому з тримісячного віку їм згодовують до 550-650 ккал енергії корму при змісті в 100 ккал 8,0-9,0 г білків (зокрема 10-15 г м’ясо-кісткових  продуктів), 4,5-5,0 жирів і 5,0-8,5 г вуглеводів і достатню кількість вітамінів. У деяких господарствах кількість білка знижують до 7,5-8,5 г на 100 ккал корму, компенсуючи його переважно вуглеводами, а також жирами.

З кінця липня до середини вересня лисенята линяють. Спочатку у них відростає остьове, а пізніше пухове Волосся. У разі їх недогодівлі в цей період спостерігається недорозвинення ості, а при надмірній годівлі — перєрозвинеиня. Перезріла ость досягає нормальної довжини раніше, ніж закінчить рости пухове волосся, зізріє та посвітлішає міздря. Рано сформована ость швидко тьмяніє, буріє та січеться.

Для рівномірного зізрівання остьового та пухового волосся звірів, яких мають забити, в вересні-листопаді рівень енергії раціону, особливо білкової їжі, знижують на 20-40%, що становить щодобово у вересні 600 ккал, жовтні —-550 і листопаді — 500 ккал (на одного звіра) з вмістом у 100 ккал корму 7,5-8,5 г білків (50-80 мг триптофану, 180- 245 мг метіоніну і цистеїну), 3,5-4,0 жирів і 9,0-10,0 г вуглеводів. Гірк високій кількості жирів у раціоні лисиць (до 5,0 г і більше на 100 ккал корму) погіршується чистота забарвлення хутра сріблясто-чорних лисиць.

Песці займають проміжне положення між лисицею та норкою за співвідношенням основних кормів у раціоні. Потреба в кормі у них більша, ніж у лисиць, бо вони багатоплідні, а обмін речовин в усі пори року вищий на 33%. Песці споживають також більше жиру порівняно з лисицями. Влітку та восени- апетит в них підвищений (накопичуються запаси жиру), а взимку — помірний, Підготовка до парування триває від відлучення приплоду до початку парування.

Влітку песців годують кормом калорійністю 500-600 ккал з вмістом у 100 ккал 7,5-8,5 г білків, 3,0-5,0 жирів,5,0-8,0 г вуглеводів, при цьому 50 -60% енергії білка становлять риби та рибні відходи. В осінньо-зимовий період калорійність корму не змінюють, але вміст білків у 100 ккал підвищують до 9,0-10,0 г, знижуючи кількість жирів і вуглеводів. Згодовують корм один раз на добу (ввечері), воду тримають у клітках постійно.

Під час парування (з середини лютого до початку квітня) енергетична цінність раціону зменшується до 400-500 ккал на добу з вмістом у 100 ккал корму до 9-10 г білків,3,5-4,0 жирів і 4,0-6,0 г вуглеводів (обов’язково додають вітаміни). Песці в цей період їдять неохоче і небагато, а деякі споживають корм періодично. Самці поїдають корм краще, ніж самки, їм додатково згодовують 100 г суміші з м’яса, печінки, молока та вітамінів А та Е. Годують звірів один раз на добу (ввечері).

Спарованих самок песців годують якісними кормами за збалансованими раціонами.

У першу половину вагітності (25-30 діб) самок годують продуктами з калорійністю 600-700 ккал і вмістом у 100 ккал корму 10,0-11,0 г білків, 3,5-4,0 жирів і 4,3-7,5 г вуглеводів.

У другу половину вагітності енергетичну цінність знижують до 450-500 ккал з вмістом у 100 ккал 10,0-11,0 г білків, 3,5-4,0 жирів, 4,0-6,0 г вуглеводів (дають подвоєну кількість вітамінів). За п’ять-десять діб до родів калорій-, ність зменшують до 250-300 ккал, а за три-п’ять діб — зводять до мінімуму. Песців годують два разу на добу і напувають досхочу.

Після родів песців годують два рази на добу за раціонами вагітних самок при нормах 600-700 ккал з вмістом солі 0,2-0,3 г на 100 ккал. Якщо в самок мало молока, в раціон вводять печінку, молоко та молочні продукти.

З 15-20-добового віку малят починають підгодовувати в гнізді сумішшю з м’язового м’яса, печінки, молока, а пізніше — у вольєрі з обов’язковим напуванням.

Відлучених песценят годують спочатку два-три рази на добу якісними кормами за збалансованими раціонами. Вони активно ростуть до чотиримісячного віку. У цей період 'їх особливо інтенсивно годують.

У перші 15-20 діб після відлучення молодняк годують за раціоном матері з поступовим зниженням кількості білків (від 8,5-9,5 до 7,0-8,5 г), підвищенням жирів (від 3,5-4,0 до 5) і вуглеводів (від 4,3-7,5 до 5,0-8,0 г) з мінімальним вмістом тріптофану (70 мг) і метіону з цистеїном (260 мг), а також повним забезпеченням вітамінами на 100 ккал корму з тримісячного віку. Годують песців у цей період два рази на добу.

Для песців, призначених для забою, при зниженні кількості білків до 7,0-7,5 г на 100 ккал підвищують норму вуглеводів (до 10,0 г), а також вітамінів.

Несценятам пізніх строків народження згодовують на 20-25% більше корму, бо вони повинні вирости та зізріти одночасно з ранніми. Для племінного та забійного молодняка раціони диференціюють.

З 1 вересня до 1 січня в окремих випадках усьому стаду песців влаштовують «голодний день», даючи більше кормів у інші дні. Поять їх вволю. В останні 15-20 діб перед забоєм песцям і лисицям можна на 25-30% знизити калорійність раціону дляРзменшення кількості підшкірного жиру.

Нутрій годують якісним рослинним кормом за раціонами, що забезпечують їх відтворення протягом року (табл. 17). У них сезонний обмін речовин взимку на 10-20% вищий, ніж влітку.
Таблиця 17. Норми годівлі нутрій.

http://s3.uploads.ru/t/EbxJ2.png

* Після появи приплоду з розрахунку на одне нутреня.

Нутрій готують до спаровування від народження. Материнське молоко висококалорійне (в 1 г — 300-350 ккал обмінної енергії). У перші дні в ньому міститься 40-45% сухих речовин, до складу яких входять 11,2-13,8% білків, 27-28 жирів, 0,6-0,7 цукрів і 1,0-1,3% золи. Молодняк споживає щодоби за декаду таку кількість молока, г: перша— 8-16; друга — 22-26; третя— 18-22; четверта—16-24, п’ята — 8-6, шоста — до 4. Крім цього з дво-тридобового віку нутренята починають поїдати корм матері і на шосту декаду життя всі нутренята споживають стільки ж корму, як і їх мати.

Раціон самки складають так, щоб задовольнити їївласні потреби в енергії (основний корм) і забезпечити утворення молока (додатковий) залежно від кількості та віку малят (табл. 18).
Таблиця 18. Калорійність порцій (100 ккал) корму для самок нутрій масою 5-6 кг залежно від кількості та віку нутренят .

http://s2.uploads.ru/t/m2MZn.png

Потреба лактуючої самки з приплодом у кормі збільшується у першу половину лактації в півтора раза, в другу — в два-чотири рази.

Нутренят відлучають у 45-добовому віці, протягом 10-15 діб годують за раціоном матері, а потім переводять на власний. До чотирьох-п’ятимісячного віку нутрії ростуть дуже інтенсивно і тому помилки годівлі в майбутньому не компенсуються. До чотиримісячного віку їх обмежують у клітковині, а пізніше поступово доводять її кількість до норми дорослих. Молоді нутрії швидко розвиваються на концентратно-сокових раціонах, які містять 11-13% білка від кількості сухих речовин, зокрема 10-20% повноцінного білка тваринного походження. Напівконцентратна годівля призводить до втрати маси молодими нутріями та зниження якості хутра, а також до порушення відтворювальної здатності.

Для повноцінного розвитку молодняк нутрій різного віку необхідно забезпечити такою кількістю обмінної енергії щодобина звіра, ккал: перший місяць — 150: другий — 150, третій — 300, четвертий — 370, п’ятий —- 430, шостий — 500. Вміст перетравного білка має становити 11-23 г, що в перерахунку на 100 ккал дорівнює 3,5-4,5% (жиру — 0,7-1,3 г).

З шестимісячного віку потреба нутрій в перетравному білку знижується до 16-20 г на добу, або до 2,5-3,0 г на 100 ккал. Цю потребу забезпечує 150-200 г зернових концентратів з додатковим згодовуванням взимку 200-250 г кормового буряка, а влітку — лучної трави. Потреба в мінеральних речовинах задовольняється за рахунок рибного та м’ясо-кісткового борошна.

Під час парування молодій самці необхідно 500-550 ккал енергії з 4,0-4,5 г перетравного білка та 1,5 г жиру на 100 ккал. Самцям згодовують на 20-25% більше корму.

Спарованим самкам у першу половину вагітності раціон і норми годівлі залишають попередніми (500-550 ккал), а в другу половину — збільшують до 550-630 ккал.

Після родів потреба самок в обмінній енергії підвищується. Самка з п’ятьма-шістьма нутренятами в перший місяць лактації потребує щодоби 1350-1500 ккал, а в наступні — 1800-2100 ккал (23-35 г перетравного білка, що становить 3,5-4,5 на 100 ккал корму).

Під час парування, вагітності та лактації сімкам згодовують таку кількість вітамінів на 100 ккал: А — 250-300 ІО, В - 50 ІО і Е - 2,5 мг. Корм дають два рази на добу.

Сира клітковина розрихлює корм і сприяє перистальтиці кишечника. Молодняку до п’ятимісячного віку потрібно 2-3 г (на 100 ккал корму) сирої клітковини, яка сприяє скороченню кишечника, а старшим тваринам — у 1,5-2 рази більше. Надлишок клітковини в раціоні нутрій призводить до втрати маси та порушення функцій відтворення.

ХУТРОВІ ЗВІРІ.

Отредактировано gogencon (2013-03-30 00:39:24)

0

3

ОБРОБКА ШКУРОК

Одержання шкурок. Кінцевим етапом утримання хутрових звірів є забій з метою одержання шкурок. Забивають хутрових звірів після повного дозрівання волосся — ості та пуху, що визначають візуально. Про завершення линяння звірів свідчать добре розпушений хвіст, сформовані, густі та блискучі ость і пух, які легко продмухуються дб шкіри, що має рожево-біле забарвлення на огузку та хвості.

У норок, лисиць та песців ступінь дозрівання визначають за станом ості на пуху, забарвленням шкіри, у нутрій — за густотою та блиском волосся, розвитком ості та пуху, особливо на череві. На забарвлення шкіри нутрій звертають менше уваги, бо протягом року вони линяють нерівномірно.

Норок забивають з 10-12 листопада, лисиць — з 8-12 листопада, песців — з середини жовтня до листопада, нутрій — з листопада до лютого. Огляд і забій починають з особин світлого забарвлення.

Норок, лисиць і песців умертвляють внутріщньом’язо-вими ін’єкціями 2%-го водного розчину дитиліну або адиліну в дозах 0,2 мл (норки) і 0,4 мл (лисиці та песці). Крім того, використовують також електричний струм напругою 30 В — один електрод вводять у анальний отвір або під шкіру задньої частини тіла, а другий дають захопити звіру зубами. Струм вмикають один-два рази не більше, ніж на 2-3 с.

Тушки звірів розташовують окремо на сітці вольєри до повного охолодження, щоб запобігти випадінню волосся їх можна також перенести в холодильник для заморожування при температурі —8-10°С і тримати при —4-5°С кілька діб без шкоди для хутра.

Нутрій, м’ясо яких споживають, забивають палицею з гумовою оболонкою (або обмотаною ганчіркою), ударом по потилиці чи переніссю. Після цього їх знекровлюють — підвішують за задню кінцівку та перерізають кровоносні судини (сонну артерію та шийну вену) ножем, введеним через ротовий отвір. Складати тушки на купу не можна, щоб не пошкодити хутра.

Шкурки знімають після охолодження тушок, щоб уникнути забруднення волосся кров’ю та жиром. При цьому місця розрізів, руки та ножі час від часу протирають дрібного тирсою з листяних дерев, крім дуба та вільхи. Шкурки норок, лисиць, песців і нутрій знімають трубкою, користуючись ножами та ножицями.

Шкурки норок спочатку розрізають на внутрішніх боках задніх кінцівок. Лапку фіксують на гачку, вбитому в стіл, і ріжуть шкурки від ступні до анального отвору по межі між пишним хутром спини та рідким черевця. Знімають її кулачком, залишаючи з шкуркою останні фаланги пальців з кігтями. Шкіру хвоста розрізають від анального отвору до кінчика і також знімають. Далі шкурку стягують до передніх лапок, звідки потім виділяють скелет і м’язи та підрізають шкурку під кігтями. З голови її знімають з вухами.

У лисиць і песців шкурку роврізають спочатку на передніх кінцівках від зап’ястя до ліктів, а потім на задніх кінцівках від підошви до анального отвору і на хвості від анального отвору до кінчика. Шкурку з кінцівок знімають з кігтями.

У нутрій шкурку знімають обрізаючи на передніх і задніх кінцівках кільцем по безволосій зоні.

У разі потреби зняті шкурки заморожують у холодильнику при температурі — 8-10°С і зберігають при —4-5°С.

Знежирюють шкурки (знімають жир і м’язи) свіжими та охолодженими, руками або знежирювальними машинами. Вручну їх знежирюють ножем на болванці, скобі чи косі.

Болванки виготовляють круглої або еліпсоподібної форми з липи або осики. Для норок довжина болванки становить 65 см, діаметр верхньої частини -12, нижньої — 15-18, для лисиць і песців — 70, 18, 25, нутрій — 70, 14, 15 см. їх поверхня має бути дуже гладенькою.

Шкурки натягують на болванку, закріплюють задні кінцівки, а потім негострим ножем або ложкою знімають жир від огузка до голови. М’язи зрізають ножицями. Міздря, ножі та руки час від часу протирають тирсою.

Скоби роблять із поздовжніх пилок або кіс, гостро заточених по краях і тупіших зсередини, закріплюючи їх вертикально на лаві. Однією рукою шкурку міздрям притуляють до леза скоби, а другою тягнуть від огузка до голови. М’язи зрізають ножицями.

Знежирюють шкурки так, щоб видалити жир з клітин міздря і не пошкодити корінців волосся. Обережно знімають жир з черевної ділянки шкурок лисиць і песців, бо вона дуже тонка.

Знежирювати шкурки можна також фрезерними машинами. На осі електричного двигуна закріплюють фрезу або струни в рамках, які рухаються горизонтально по рейках.

На висоті фрези прилаштовують болванку потрібного розміру, на яку одягають шкурку. Фреза при обертанні видушує жир з клітин міздря. Недоліком такого способу є те, що шкурки міздрують від голови до хвоста — проти напрямку росту волосся. Голову, лапи та хвіст великих звірів доопрацьовують руками.

Знежирені шкурки обкочують міздрям назовні в герметичних барабанах, заповнених зволоженою тирсою листяних дерев протягом 20-30 хвилин, на 1 відро тирси додають 0,5 л води. Після відкатки і додаткового знежирення шкурки обтрушують, якщо є порізи — зашивають і розправляють на правилках.

Правилки для різних видів звірів мають різну конфігурацію та розміри, але всі виготовляються із дощок листяних дерев.

Правлять шкурки хутрових звірів після знежирення протягом години, щоб уникнути підсихання і втрати еластичності.

Шкурки норок правлять на правилках п’яти розмірів міздрям назовні, з вивернутими передніми лапами. Хребет і хвіст натягують по поздовжній осі правилки, очі, вуха та лапи розташовують симетрично. Фіксують шкурки гвіздками довжиною до 28 мм — одним гвіздком ніс і двома — нижню губу. Нижню частину шкурки вирівнюють і прибивають трьома гвіздками — двома по краях і одним — на корені хвоста. Хвіст розтягують, вкорочують на третину та фіксують. Потім витягують, розправляють і прибивають задні лапи. Шкурку натягують рівномірно без зайвих зусиль.

Шкурки лисиць і песців розправляють на правилках однакових форм і розмірів. У вуха напихають папір, щоб вони краще сохли, і натягують шкурку на правилку міздрям назовні з вивернутими передніми лапами. Ніс розправляють і фіксують одним гвіздком, нижню губу — двома. Витягують шкуру, вирівнюючи край огузка з черевом. Для того, щоб закріпити нижню частину шкурки, два гвіздки прибивають біля кореня хвоста — по одному на обох краях правилки та два — на черевці. Хвіст розправляють на дошці міздрям вгору та фіксують.

Шкурки нутрій розправляють міздрям назовні на правилках трьох розмірів. Правилки роблять з двох планок, які з’єднуються знизу третьою. Натягнуту на правилку шкурку фіксують гвіздками і знизу розтягують до потрібної ширини поперечною планкою.

Сушать шкурки при температурі 25-30°С та відносній вологості повітря 40-60%, щоб видалити з них 12-16% вологи. Шкурка вважається сухою тоді, коли ділянки губ, лап і хвоста стають пружними. Шкурки норок сушать приблизно 3-4 доби. Висушені шкурки знімають з правилок, розминають і додатково знежирюють у герметичних барабанах.

Барабан перед обкочуванням шкурок на третину заповнюють березовою тирсою, зволоженою бензином Б-70 з розрахунку 200 г бензину на відро тирси. У барабан закладають шкурки (самців і самок окремо) і прокручують з швидкістю 16-18 обертів на хвилину. Шкурки самок норок обкочують 1 год, самців — до 2 год, а шкурки лисиць і песців — 15-20 хв. При цьому стежать, щоб з шкурок з слабким міздрям не вилазило волосся. Після обкочування міздря шкурки вивертають волоссям назовні та розправляють. З барабана виймають відпрацьовану тирсу та засипають свіжу.

Обкочують шкурки за напрямком росту волосся протягом 3-4 год (норкові) і 10-15 хв (лисячі та песцеві). Коли волосся стане пухким і блискучим, їх виймають з барабана, струшують тирсу та пил і йереносять у сітчастий барабан для остаточного обтрушування протягом 20-30 хв.

Пилососом через трубку спочатку видувають, а потім висмоктують з волосяного покриву шкурок залишки тирси та пшіу. Після цього його розчісують металевим гребінцем спочатку по верхівках ості, потім по верхівках пуху і по всьому пуху. Сплутане хутро розправляють металевою голкою, потім знову чистять пилососом.

Шкурки норок натягують на правилки та розчісують від голови до огузка зволоженою щіткою для того, щоб розпрямити волосся, а далі сушать, не знімаючи з правилок при кімнатній температурі. Висушені шкурки зв’язують мотузкою, протягнутою через отвори очей, по 20 штук за видом, забарвленням, статтю та розмірами.

Сортують їх поетапно за державними стандартами в освітленому лампами денного світла приміщенні з столами.

Спочатку відбирають шкурки за розміром (довжиною від лінії між очима до корінця хвоста) та шириною (по середині довжини шкурки). За добутком ширини та довжини визначають їх площу в квадратних сантиметрах. Після цього шкурки сортують за ступенем розвитку волосся та міздря, потім — за дефектами (порізи та шви, закуси, протяги тощо), по групах (малі, середні та великі), забарвленням — стандартні (чорні, коричневі), кольорові (сріблясті,сапфірові) та ін. і знову за розмірами — особливо крупні (А та Б), крупні, середні, дрібні та розкладають за сортами в пачки.

Першим сортом вважають шкурки зимового забою з добре розвиненим, густим, рівним і блискучим хутром і опушеним хвостом, чистим біло-рожевим міздрям з ледь помітним синюватим відтінком на хвості, лапах і огузку — у норок і на всій шкурці — у лисиць та песців.

Другий сорт — це шкурки осіннього забою з недорозвиненим, але досить довгим, густим, рівним, блискучим волоссям і недостатньо пишним хвостом (у норок). Міздря має незначний синюватий відтінок — до передніх лап у норок, песців і по всій шкурці — у лисиць.

Шкурки третього сорту мають низьку ость і пух з синім міздрям.

У нутрій шкурки поділяють на два сорти: перший — добре опушений хребет, боки та черево з густою блискучою остю та пухом; другий — недорозвинена ость і пух, рідке волосся.

Бракованими визнають такі шкурки м’ясоїдних звірів: весняного забою з рідким волоссям, тьмяною остю та грубим міздрям; літнього — згрубою, низькою остю, майжебез пуху; ранньоосіннього — з недорозвиненим волоссям і грубим міздрям, а також шкурки молодняка.

Пакують відсортовані шкурки норок по 20, лисиць і песців — 10, нутрій — 20-25 штук у кожній пачці. Хутро самців і самок норок складають окремо. Шкурки кожної пачки з’єднують шпагатом, протягнутим через отвори очей, і зв’язують. Спаковані шкурки вкладають у ящик і закривають.

Вичинювання шкурок у домашніх умовах.

Вичинювання — це складний фізико-хімічний процес, спрямований на збереження міцності та еластичності шкурок. Він супроводжується надійною фіксацією хутра, а також наданням йому стійкості до дії високих температур, вологості, мікроорганізмів. При цьому хутро має зберегти теплозахисні властивості, забарвлення і привабливий вигляд.

Зняту з мертвого звіра шкуру знежирюють ножем або косою, видаляючи підшкірну клітковину, м’язові волокна, жировий шар з міжтканинних просторів і починають вичинювати.

У разі потреби шкурки консервують висушуванням, солінням, квашенням або заморожуванням, зберігають, а потім розмочують і вичинюють.

Для вичинювання використовують кислотний, формаліновий та інші методи. Наводимо кислотний метод.

Вичинювання починають з розмочування законсервованих або прання свіжих шкурок. Розмочують їх при температурі 35-36°С у водно-сольовому розчині такого складу: вода — 1л, сіль — 20,0 г/л, кремнефторид натрію або хлорид цинку — 0,5-1,0 г/л. У цьому розчині шкурки витримують доти, поки вони не набудуть вигляду свіжих, а потім міздрюють ножем для видалення м’язових тканин та жиру.

Перуть шкурки у воді протягом 1 год при температурі 36°С з додаванням засобів для прання шерсті (3,0-5,0 г/л) спочатку міздрям назовні, а потім, після заміни розчину, хутром назовні. Полощуть їх у чистій воді при температурі не вище 36°С.

Пікелюють випрані шкурки при температурі 36°С у водно-сольовому розчині такого складу: вода — 1л, сіль —40.0-50,0 г/л, оцтова кислота — 8-12 г/л (для норок), 6-8 г/л (для лисиць, песців і нутрій). Витримують їх у цьому розчині протягом 24 год, визначають їх готовність за білою смужкою, яка з’являється при складанні шкурки вдвоє.

Після завершення пікелювання шкурки мають полежати протягом доби. Потім їх дублять 6-12 год при температурі Зб°С у водно-сольовому розчині з додаванням дубильних речовин (вода — 1л, сіль — 40,0-50,0 г/л, хромові квасці -1.0-1,5 г/л, гіпосульфіт натрію 6,0-12,0 г/л). Продублені шкурки залишають лежати протягом доби.

Сушать шкурки на правилках спочатку міздрям назовні, а потім хутром назовні при температурі повітря 25-30°С до повного висушування. Далі їх знімають з правилок, розминають, розправляють на правилках і жирують, намащуючи міздря за допомогою щіточки емульсією, до складу якої входять 1 л води, 200 г господарського мила, 80 г тваринного жиру, 10 г нашатирного спирту.

Пожировані шкурки залишають на 8-12 год, розминають, вивертають волоссям назовні та розчісують. Шкурки лисиць і песців вичісують сухим гребінцем до того часу, поки на ньому залишається пух, норок — зволоженим водою — для пригладжування хутра. Розчесані шкурки витрушують і використовують для пошиття одягу.

Тривалість носіння хутрових виробів залежить від виду, часу забою звірів, способу та якості вичинювання шкурок. Так, хутро видри носиться протягом 20 сезонів (один сезон— чотири місяці), норки — десяти, песця — семи, лисиці, нутрії — п’ятий сурка — чотирьох, кролика — двох, зайця— одного.

0



Рейтинг форумов | Создать форум бесплатно