Одесский форум.Форум Одесса.

Объявление

Kinomanyak

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.



Птиця.

Сообщений 1 страница 2 из 2

1

Птиця. ПРИМІЩЕННЯ ТА ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ УТРИМАННЯ ПТИЦІ . ВИРОЩУВАННЯ КУРЧАТ.УТРИМАННЯ ДОРОСЛИХ КУРЕЙ. КРОЛІ. ХУТРОВІ ЗВІРІ. ХВОРОБИ СВІЙСЬКОЇ ПТИЦІ,КРОЛІВ І ХУТРОВИХ ЗВІРІВ.

Птиця.

Розводити птицю корисно й цікаво. Характерна особливість домашньої птиці — скороспілість — дозволяє швидко її розмножувати та одержувати продукцію. Так, курчата м’ясних порід у добовому віці важать 35-40 г, а в 60-добовому — вже 1,2-1,6 кг. Кожна курка-несучка при повноцінній годівлі дає 220-240 яєць на рік.

Від кожної качки-несучки можна одержати більше 200 ясць і 140-150 каченят. Маса каченяти у 50-60-добовому віці досягає 2-3 кг.

Індички за період яйцекладки дають 80-100 яєць, з яких можна одержати 50-60 індичат. їх маса у три-чотиримісяч-иому віці залежно від породи та кросу становить 3-7 кг. Несучість гусей — 20-60 яєць на рік, маса гусенят у 60-70-до-бовому віці — 3,5-4,5 кг.

Крім того, від птиці одержують пух і пір’я. Навіть пташиний послід використовують як добриво.

Продукти птахівництва мають високу поживну цінність. Так, до складу яєць входить близько 20 амінокислот, десять вітамінів (А, В, Е, К, Ві, В2 та ін.), стільки ж ферментів і вісім мінеральних солей. У жовтку міститься 15-16% протеїну, 33 жиру та близько 1% вуглеводів, у білку — 10-11 % протеїну та сліди жиру.

Підраховано, що двоє яєць повністю задовольняють добову потребу людини у вітамінах. Енергетична цінність 100 г курячих яєць становить 650-690 кДж, цесариних та індичих — 690-710, качиних — 790-855, гусячих — 770-840 к Дж. Яйця нормалізують обмін речовин, підвищують стійкість організму до інфекційних захворювань, зміцнюють нервову систему, запобігають захворюванню дітей рахітом.

Яйце — відмінний дієтичний продукт. Білок, наприклад, засвоюється на 97%. Дуже цінними вважаються яйця перепілок. Вони містять 13% протеїну, 11% жиру, 220 мг фосфору, 3,8-4,0 мг заліза, 300 ІО вітаміну А, 0,12 мг вітаміну Ві, 0,85 мг вітаміну Вг. Вважають, що яйця перепілок допомагають при захворюваннях печінки та нирок, серця та шлунку. їх вживають також при затримці загального розвитку дітей, недокрів’ї, гіпертонії, цукровому діабеті, бронхіальній астмі.

Із яєчного білка та жовтка роблять поживні косметичні маски. Використовують яйця в мікробіології та медицині.

М’ясо курей та індиків є дієтичним. У ньому міститься 18-28% протеїну. М’ясо гусей та качок — висококалорійне, містить 30-45% жиру. Гусячий жир застосовують з лікувальною метою.

Для утримання птиці в домашньому господарстві використовують звичайні господарчі приміщення. Молодняк усіх видів птиці весною та влітку можна купувати на інкубаторно-птахівничих станціях.

Курей розводять у будь-яких природних і кліматичних умовах. Для гусей найбільш сприятливими є місцевості з залуженими землями, річками, озерами або ставками. Розводити качок варто за наявності водойм, багатих кормами рослинного та тваринного походження (рдесник, ряска, елодея, черепашки, слимаки, пуголовки).

Індиків і цесарок найкраще утримувати там, де є зарості кущів, дрібнолісся, яри, пустирі та інші вільні вигули.

Присадибне птахівництво, якщо його вести правильно, є надійною підмогою домашньому бюджету. Птахівни-ками-аматорами виведено десятки порід і різновидностей птиці.

ПОРОДИ

Кури.

Успіх розведення домашньої птиці в присадибному господарстві значною мірою залежить від правильного вибору виду, породи, кросу.

Найбільш поширений вид домашньої птиці — кури. Вони походять від диких банківських курей, які мешкають в Індії, Бірмі, на Яві, Філіппінах, у Новій Гвінеї. Вважають, що банківських курей одомашнили більш як 5 тис. років тому в Індії заради півнячих боїв, і лише з часом оцінили їх несучість і м’ясні якості. З теплих країн південного сходу вони поширилися по всій земній кулі, за винятком крайньої півночі.

Залежно від напряму продуктивності породи курей класифікують на яєчні, м’ясні та м’ясо-яєчні. Кури яєчних порід мають найвищу несучість. Вони дуже рухливі, добре фуражують на вигулах. У них слабо виражений інстинкт насиджування, тому в більшості випадків вони погані квочки. Молодки починають яйцекладку через чотири з половиною — п’ять місяців після виведення.

У нашій країні поширені переважно такі породи яєчних курей: леггорн, російські білі, мінорки, гамбурзькі, українські вушанки, голошийні, прикарпатські зеленоніжки та орловські.

Леггорн. У середині минулого століття з берегів Середземного моря в США були завезені білі італійські кури. Вважають, що свою назву вони одержали від порту Ліворно, звідки їх було вивезено в 1840 р. За іншими даними, слово «леггорн» походить від двох англійських слів «лег» — нога і «горн» — ріг (мається на увазі жовте, «рогове», забарвлення ніг).

Американці поліпшили породу італійських курей, які спочатку поширилися в Європі (Англії, Італії, Данії), а потім по всьому світу. Ці кури мають гарні форми, горду поставу, красиво вигнуту шию. Гребінь великий листовидний, яскраво-червоний, прямостоячий у півнів, і спадає набік у курок, вушні мочки білі. Тулуб глибокий, горизонтально поставлений, гарний вигин спини, груди округлі, у півнів — виступають уперед. Крила широкі, щільно притиснуті до тіла. У півнів великий хвіст з довгим серповидним пір’ям. Оперення біле, дзьоб і плесни жовті. Маса півнів становить 2-2,5 кг, курок — 1,5-2 кг, несучість — 200-240 яєць на рік. Маса яйця — 52-62 г (шкаралупа біла). У цій породі створено багато ліній і кросів («Старт-1», «Янтар-1», «Волзький-3», «Кристал-5», «Бєларусь-9», «Хайсекс білий», «Борки-1», «Борки-2», П-46, В-121 та ін.), несучість яких — 250-280 яєць на рік.

Російські білі. Кури виведені схрещуванням породи леггорн з місцевою. За типом будови тіла вони схожі на курей м’ясо-яєчних порід, мають щільну конституцію, довгий широкий тулуб. Оперення біле, дзьоб і нош жовті. Маса півнів становить 2,8-3,1 кг, курок — 2-2,2 кг, несучість — 180-200 яєць на рік, маса яйця — 58-60 г.

Мінорки. Порода одержала назву від острова Мінорка. Вважають, що вона походить від іспанських курей. Кури мають довгий тулуб, красивий довгий хвіст, стрункі ноги, чорне оперення з темно-зеленим полиском, видовжені білі мочки та листоподібний яскраво-червоний гребінь. Висота деяких півнів досягає 75 см, довжина тулуба без хвоста —29-30 см. Маса півнів — 3-4 кг, курок — 2,5-3 кг, несучість— 160-190 яєць на рік, маса яйця — 56-60 г. Кури добре несуться взимку та влітку, мають ніжне смачне м’ясо.

Незважаючи на високу несучість курей яєчних порід, власники присадибних господарств надають перевагу яєчно-м’ясним або м’ясо-яєчним, які утворилися внаслідок схрещування яєчних і м’ясних курей. Вони характеризуються досить високою несучістю та гарними м’ясними якостями. Кури починають яйцекладку через п’ять з половиною — шість місяців після виведення. Інстинкт насиджування в них добре розвинутий. Цих курей вигідно розводити в присадибних господарствах. Найбільш поширеними з них є род-айланд, нью-гемпшир, сусекс, кучинські ювілейні, московські чорні та полтавські глинясті.

Род-айланд і нью-гемпшир. Породи виведені в США (штати Род-Айленд і Нью-Хемпшир). За зовнішнім виглядом вони мало відрізняються одна від одної. Нью-гемпшир —різновидність род-айландів, які мають густе, блискуче оперення червоно-коричневого кольору, чорний хвіст із зеленуватим полиском і листовидний гребінь. Маса півнів становить 3-3,5 кг, курок — 2,5-3 кг, несучість — 180-200 яєць, маса яйця — 55-60 г (шкаралупа коричнева).

У курей породи нью-гемпшир оперення світліше, ніж у род-айландів, але вони характеризуються вищою несучістю (190-210 яєць) більшою масою яйця (62-65 г) та скороспілістю. Є два типи цієї птиці — бройлерний і яєчний.

Сусекс. Порода виведена в Англії (графство Сусекс). Оперення у курей біле, на шиї є чорні пір’їни, кінці крил та хвоста чорні, гребінь листовидний. Маса півнів становить 3-3,8 кг, курок -- 2,5-3 кг, несучість — 150-170 яєць на рік, маса яйця — 58-65 г (шкаралупа жовто-коричнева). Кури добре відгодовуються, мають ніжне та смачне м’ясо. Інстинкт насиджування в них розвинений погано.

Кучинські ювілейні. Ці кури характеризуються найбільшою масою серед вітчизняних м’ясо-яєчних порід. Оперення в них нещільне, пір’я жовтувате з темними крапками на золотистій гриві, кінець хвоста чорний. У півнів оперення тулуба червоне, груди та хвіст чорні, грива золотиста, гребінь листовидний. Маса півнів становить 3,5-4,5 кг, курок — 2,8-3 кг, несучість — 170-190 яєць на рік, маса яйця — 60-61г (шкаралупа світло-коричнева). Молодняк росте швидко.

Московські чорни Кури мають чорне оперення з жовтою гривою, листовидний гребінь. Маса півнів становить 3,5-3,7 кг, курок — 2,4-2,6 кг, несучість — 170-200 яєць, маса яйця 60-65 г (шкаралупа світло-коричнева).

Полтавські глинясті. За кольором розрізняють світло-і а темно-жовтих курей. Півні на відміну від курок мають більш темне оперення, на хвості та крилах є чорні пір’їни, гребінь переважно трояндоподібний. Маса півнів становить .5-3,3 кг, курок — 2-2,5 кг, несучість — 170-180 яєць на рік, маса яйця — 55-57 г (шкаралупа коричнева).

Адлерські сріблясті. Порода виведена на Адлерській птахофабриці Краснодарського краю. Кури мають компактний, розширений спереду тулуб, листовидний гребінь, біле оперення зі сріблястим відтінком (так зване колумбійське). Пір’я гриви, махове та рульове — чорне. Маса півнів стано-нить 3,5-4 кг, курок — 2,5-2,8 кг, несучість — 160-170 яєць, маса яйця — 60-62 г (шкаралупа коричнева). Молодняк життєздатний, швидко росте.

До м’ясних порід курей належать корніш і білий плі-мутрок.

Корніш (корнуельські). Кури виведені в Англії (графст-но Корнуол) з використанням бійцівських порід, які розводили спеціально для півнячих боїв. Тому їх характерними особливостями є широкі груди та товсті, міцні ноги. Кури мають різноманітне оперення (переважно розводять птицю з білим оперенням), короткий хвіст, трояндо-, стручко- або горохоподібний гребінь, трапляється також листоподібний. Маса півнів — 4-4,5 кг, курок — 3-3,5 кг, несучість — 100-130 яєць на рік, маса яйця — 57-64 г (шкаралупа світло-коричнева) . У корнішів розвинений інстинкт насиджування. Молодняк швидко росте. Корнішів використовують як батьківську форму для виробництва бройлерів.

Плімутрок. Порода виведена в США. Із восьми різновидностей плімутрока в нас розводять лише смугастих і білих. Тулуб у них овальний, спина довга, широка, гребінь листовидний, стоячий, хвіст короткий. Маса півнів — 3,5-4,3 кг, курок — 2,7-3,4 кг, несучість — 160-170 яєць на рік, маса яйця — 56-60 г (шкаралупа світло-коричнева). Кури витривалі, добре акліматизуються. Білі плімутроки — основна порода для виведення материнської форми бройлерів. При їх схрещуванні з півнями корніш одержують курчат-бройлерів, які в 49-63-добовому віці важать 1,5-1,8 кг.

На основі порід корніш і плімутрок створено такі кроси: «Нева-2», «Балтйка-4», «Бройлер-6», «Гібро-6», «Бройлер-6і», «Тетра-Б», «Конкурент», «Смєна», «Таврія».

Птахівники-аматори розводять багато інших порід і породних груп курей, які добре пристосовані до місцевих умов, дають високоякісне м’ясо, мають високу несучість або гарний зовнішній вигляд. Так, останнім часом стали поширюватися такі породи, як кохінхіни, брама, гудан.

Кохінхіни. Кури завезені в Європу з Китаю в 1843 р. Вони привернули увагу птахівників великим зростом і пухнастим хвостом. Англійська королева Вікторія, якій подарували кохінхінів, роздавала яйця своїм близьким і цим сприяла поширенню кохінхінів. У 1846 р. на виставці у «.Дубліні ця порода викликала захоплення в багатьох аматорів. Вона стала модною в Англії. Птахівники працювали над її поліпшенням. З’явилися кохінхіни з опереними ногами. Із Англії порода поширилася по всій Європі та Америці. Тулуб у цих курей округлий, з пухнастим оперенням, гребінь невеликий, листовидний, крила маленькі, хвіст і ноги короткі, плесна та пальці вкриті пір’ям. Оперення переважно полове, але трапляється біле, чорне, сіре, зозулясте, куріпкове. Маса півнів — 4-5 кг, курок — 3,5-4 кг, несучість 100-120 яєць, маса яйця 50-56 г (шкаралупа коричнева). При розведенні кохінхінів звертали увагу переважно на їх зовнішній вигляд. Кури витривалі, добрі квочки.

Брама. Порода виведена в Північній Америці схрещуванням сірих кохінхінів, вивезених із Шанхаю, з сірими малайськими. Створив її відомий птахівник Жорж Веригам.

Брама з’явилися на виставці в Бостоні в 1850 р. Із Америки в 1852 р. вони були вивезені до Англії як подарунок англійській королеві Вікторії від Жоржа Бернгама. З того часу цю породу почали розводити скрізь, де цікавилися птахівництвом.

Є два різновиди брама: світлі та темні. Перші мають сріблясто-біле оперення з пухом попелястого кольору, другі— чорні смуги на гриві та облямування на пір’їнах тулуба та хвоста. У них товсті, сильно оперенні ноги, гребінь невеликий, низький, стручковидний, тулуб квадратної форми, груди широкі, спина коротка, широка, шкіра жовта. Маса півнів — 3,5-5 кг (іноді до 7 кг), курок — 3-3,5 кг. Несучість у минулому становила 160-180 яєць, а тепер у зв ’язку з тим, що курей відбирали здебільшого за декоративними ознаками, — 70-80 яєць на рік. Маса яйця — 50-60 г (шкаралупа кремова). Кури мають спокійний норов, довірливі, добре приручаються та несуться взимку. М’ясні якості в них задовільні. Вони є добрими квочками, хоча через велику масу та пишне оперення ніг часто давлять яйця. Недоліком цих курей є пізня статева зрілість (41-43 тижні) та низька заплідненість яєць.

Доркінг. Порода виведена схрещуванням темних брама з п’ятипалими курами. Вона одержала назву від англійського міста Доркінг. Ця найкраща з м’ясних порід відома з 1863 р. Тулуб курей за формою нагадує правильний чотирикутник. Нош в них короткі, груди дуже добре розвинуті з великою грудною кісткою, шия коротка з пишною гривою, крила великі, кістяк тонкий, оперення пишне, щільне (темно- або сріблясто-сіре, біле, червоне, зозулясте). Маса півнів — 3,5-5 кг, курок — 3-4 кг, несучість — 120-130 яєць, маса яйця — 58-60 г (шкаралупа біла). Вони мають ніжне біле м’ясо. Кури є добрими квочками. Кури цієї породи вимогливі до умов утримання та догляду.

Гудан. Це стара французька порода, яку розводили в департаменті Гудан. Кури мають масивний тулуб, короткі нош з п’ятьма пальцями, великий чуб на голові, бороду, баки та гребінь у вигляді крил метелика. Маса півнів — 3-3,5 кг, курок — 2,5-3,0 кг, несучість 130-150 яєць, маса яйця — 58-65 г (шкаралупа біла). Інстинкт насиджування в них не розвинений. Кури скороспілі, мають ніжне біле м’ясо.

Індики.

Новий світ подарував європейцям найбільшу птицю ряду куроподібних --- індиків, або «заморську курку». Дикі індики й тепер населяють лісову та лісостепову зони Центральної та Північної Амбрики. Одомашнення індиків у минулому ускладнювалося їх надмірною- лякливістю. Час одомашнення невідомий. У Росії індики з’явилися наприкінці XVIII ст.

Лідером з розведення індиків є США — більше 40% світового виробництва індичого м’яса припадає на їх долю.

Індиківництво є резервом збільшення кількості дієтичного м’яса. З усіх домашніх птахів індики мають найбільшу масу — 10-20 кг (деякі до 40 кг). їх несучість становить 80-100 яєць на рік. Гібридні індичата у 14-17-тижневому віці важать 4-7,5 кг (витрати кормів на 1 кг приросту — 2,7-3 кг). Забійний вихід — 80-90%, маса м’яса — 49-60, зокрема білого — 20-30%. Ніжне, соковите, смачне та поживне м’ясо індиків містить 26-28% протеїну та 2-5% жиру, має особливий присмак, властивий також м’ясу рябчиків та фазанів, характеризується низьким вмістом холестерину (65 мг у 100 г). Крім м’яса, індики дають цінний пух та пір’я.

Індики не втратили здатності до польоту: у віці 90-150 діб вони можуть злетіти на висоту 2-2,5 м, що потрібно враховувати при обладнанні вигулів. Вони швидко звикають до людей, особливо до тих, хто постійно їх доглядає, дуже допитливі; будь-яка блискуча річ одразу ж приваблює їх і вони намагаються її покуштувати.

Статевої зрілості індики досягають у восьми-дев’ятимісячному віці. У індичок добре розвинений інстинкт насиджування. їх можна використовувати як «живий інкубатор» для насиджування курячих, качиних і навіть гусячих яєць.

Найбільш поширеними породами індиків є білі та бронзові широкогруді, північно-кавказькі та московські білі й бронзові, белтсвільські білі, тихорецькі чорні. Населення розводить багато місцевих порід і різновидів індиків.

Білі широкогруді. Порода виведена в США. Індики характеризуються високими м’ясними якостями, швидко ростуть. Маса самців — 14-16 кг, самок — 7-9 кг, несучість — 90-120 яєць, маса яйця — 70-80 г.

Є три різновиди цієї породи: важкі, середні та легкі. Вони розрізняються за м’ясною скороспілістю та здатністю до відтворення. Головна особливість цих індиків полягає в тому, що вони інтенсивно ростуть і в 90-100-добовому віці мають добре оперення та задовільний товарний вигляд. Індики цієї породи вимогливі до умов утримання та годівлі.

На основі білих широкогрудих індиків створено такі кроси: легкий, середній та важкий, «Хідон», «0-24». Маса гібридів у 12-тижневому віці — 3,9-4 кг.

Північнокавказькі білі. Порода виведена на основі білої широкогрудої та північнокавказької бронзової. Ці індики поєднують високі м’ясні якості з витривалістю та невибагливістю. Маса самців — 12-15 кг, самок — 6-7 кг, несучість—90-120 яєць. На основі породи створено два кроси — «Б-12» і «Б-32».

Північнокавказькі бронзові. Порода виведена схрещуванням місцевих бронзових з широкогрудими. Ці індики мають округлі широкі груди з добре розвиненими м’язами, чорне оперення з бронзовим полиском. Маса самців —12-14 кг, самок —6-7 кг, несучість 90-100 яєць на рік (у деяких до 150). Індики дуже рухливі, життєздатні, добре пристосовані до пошуку кормів.

Московські бронзові Порода виведена схрещуванням місцевих бронзових широкогрудих та північнокавказьких. Індики мають широхі опуклі груди та чорне оперення з бронзовим полиском. Маса самців — 11-13 кг, самок — 6-7 кг. Індики добре пристосовані до пасовищного утримання.

Московські білі. Порода виведена схрещуванням місцевих білих з білими голландськими та белтсвільськими індиками. За продуктивними якостями індики цієї породи схожі на московських бронзових, але мають вищу несучість, кращі м’ясні якості та товарний вигляд тушок. У них ьисокі ноги та компактний тулуб. Вони характеризуються високою життєздатністю, скороспілістю, добре акліматизуються, тому їх розводять всюди.

Качки.

Усі породи свійських качок походять від диких, яких було одомашнено приблизно за тисячу років до нашої ери. Відомостей про те, де вперше приручено диких качок (крижні), немає. Дикі качки й нині поширені в Європі, Азії, Південній Америці та Північній Африці. Дикі та свійські качки схожі за норовом, способом життя та звичками. Зони обережні, досить лагідні, багато іідять. Одомашнення диких качок відбувалося переважно в умовах, близьких до природних, з використанням кормів водоймищ. Усі породи домашніх качок поділяють на три типи: м’ясні (пекінські, українські, чорні білогруді, московські білі), м’ясо-яєчні (дзеркальні, хакі-кемпбел) і яєчні (індійські бігуни).

Пекінські. Породу виведено понад 300 років тому в західному передгір’ї Пекіна. У 1847 р. пекінських качок завезли до Англії, Німеччини, інших країн Європи, а також до Росії.

Поліпшення цієї породи тривало довго. Тепер вона є однією з найкращих за скороспілістю та м’ясними якостями. Тулуб у цих качок довгий, широкий і глибокий, оперення біле з кремовим відтінком. Маса селезнів — 3,5-4 кг, качок — 3-3,5 кг, несучість 130-150 (іноді до 200) яєць на рік, маса яйця —80-90 г. Забійний вихід становить 89-90%, а вихід їстівних частин з тушки — 66-67 %. Качки дуже витривалі, легко переносять суворі зими.

На основі породи створено популяції (німецька, жло-бинська, ягетинська, чкаловська) такроси («Х-11», «К-13», «Медео», «Темп»). Маса гібридів у 49-добовому віці досягає 2,6-3,2 кг.

Українські. За кольором оперення розрізняють білих, сірих і глинястих качок. Найбільш поширені українські білі качки. Маса селезнів — 3-3,4 кг, качок — 2,5-3 кг, несучість 110-120 яєць на рік. Вони характеризуються високою життєздатністю, добре пристосовані до фуражування на водоймах.

Чорні білогруді Порода виведена схрещуванням місцевих чорних білогрудих, пекінських і хакі-кемпбел. Оперення на голові, тулубі, животі та верхній частині шиї в них чорне, нижня частина грудей біла, ноги чорні. Маса селезнів — 3-3,7 кг, качок — 3-3,3 кг, несучість — 110-120 (до 140) яєць на рік. Качки життєздатні, добре використовують корми природних водойм.

Московські білі. Порода виведена схрещуванням пекінських качок з селезнями хакі-кемпбел. У качок масивний, широкий тулуб. Маса селезнів — 3,5-4 кг, качок — 3-3,5 кг, несучість 100-130 (до 150) яєць на рік, маса яйця —85-90 г. Яйця характеризуються добрими інкубаційними якостями. Качки скороспілі, мають соковите ніжне м’ясо. Маса молодняка в двомісячному віці досягає 2-2,2 кг.

Дзеркальні. Порода виведена схрещуванням місцевих качок з пекінськими та хакі-кемпбел. Качки мають світло-коричневе, майже біле оперення. У селезнів голова та шия темні з синьо-зеленим відтінком (на шиї є біле кільце), груди коричнево-червоні, тулуб світло-сірий. Крила самців і самок мають темно-синій дзеркальний блиск. Маса селезнів — 3-3,5 кг, качок — 2.8-3 кг, несучість — 130-150 (іноді до 200) яєць на рік.

Хакі-кемпбел. Порода виведена в Англії птахівником Кемпбелом схрещуванням місцевих качок з індійськими бігунами, руанськими та маллардськими качками. їх оперення має переважно колір хакі. У качок воно світліше, ніж у селезнів. Маса селезнів — 2,5-3 кг, качок — 2-2,5 кг, несучість — 150-200 (іноді більше) яєць на рік, маса яйця— 60-100 г. Качок цієї породи часто відносять до яєчних. Так, на одній з птахівничих станцій у Софії качка за 365 діб знесла 347 яєць, а в Голландії за 364 доби — 354. Качки витривалі, добре відгодовуються, молодняк життєздатний, їх м’ясо ніжніше, соковитіше й смачніше, ніж у пекінських качок.

Індійські бігуни. Порода поширена в Південно-Східній Азії та на Малайському архіпелазі. Її походження точно не встановлено. На думку вчених, ці качки є вихідцями зі Східної Індії, звідки й запозичили свою назву. Бігунами їх назвали через підвищену рухливість. Характерні ознаки — вузький і майже вертикально поставлений тулуб, високі ноги та довга тонка шия. Маса селезнів — 1,8-2 кг, качок —1,5-1,8 кг. Качки ціняться аматорами за високу несучість (200 і більше яєць на рік) та смачне м’ясо. Це — суходільна птиця, яка потребує води тільки для пиття та купання.

Мускусні. Цих качок приручили племена Південної Америки. У дикому стані птиця і зараз поширена від Мексики до Бразилії та Парагваю. Свою назву вона одержала завдяки мускусному запаху, який мають шкіра та оперення.

Ще до приходу іспанців інки вивели свійських мускусних качок різного кольору. У XVI ст. іспанці привезли їх до Європи, де аматори вирощували цю породу як декоративну. До Росії вони завезені в 1860-1870 рр.

Свійські мускусні качки масивні (маса селезнів — 3,5-5 кг, качок — 2-2,5 кг), приземкуваті, передня частина голови вкрита червоною шкірою, біля основи дзьоба є великі рожево-червоні м’ясисті нарости, подібні до індичих, за що їх називають індокачками, індійськими, або бородавчастими. Вони мають переважно чорне оперення з зеленуватим полиском, на крилах —- білий трикутник. У птиці яскраво виражений статевий диморфізм: на голові в селезня є великий чуб, який при збудженні набуває форми «півнячого гребеня», у качок чубчик маленький. Це єдина порода свійських качох, які люблять сидіти на деревах. Тому бажано утримувати їх у закритих вольєрах або підрізати крила. Вони відрізняються від качок інших порід тим, що шиплять, як лебеді, тому їх часто називають шипунами або німими.

Мускусні качки, особливо селезні, мають злу вдачу, що найбільше виявляється під час споживання корму — вони не дозволяють наближатися до годівниці іншій птиці. Як і гуси, ці качки поїдають багато зелені. Вони можуть жити без водойм. їх несучість становить 90-100 яєць на рік, маса яйця — 70-80 г (шкаралупа білого кольору). Мускусні качки — відмінні квочки, яйця насиджують 33-35 діб. Вони добре відгодовуються, мають смачне, ніжне, нежирне м’ясо темного кольору, без запаху мускусу. їх схрещуванням з породами орпінгтон, хакі-кемпбел, руанською та білою альє одержують гібриди, які дають нежирне м’ясо та печінку масою 500-700 г (іноді до 1000 г). Молодняк, як правило, виводиться міцним, стійким до захворювань, життєздатним.

Підсадні. Порода виведена шляхом одомашнення диких качок. Вони використовуються для принаджування диких селезнів у період полювання. За кольором оперення та голосом ці качки схожі на диких. їх маса — 1,3—1,5 кг, несучість — 30-40 яєць на рік. Вони здатні до польоту та добре споживають зелений корм на водоймах.

На сьогодні виведено невелику кількість порід качок, робота у цьому напрямі продовжується. Особливо перспективними є хакі-кемпбел та індійські бігуни.

Низька конкурентна здатність качиного м’яса пояснюється високим вмістом жиру (33-45 %). Щоб зменшити його кількість, пекінських качок схрещують з крижнями, мускусними, індійськими бігунами та хакі-кемпбел. У результаті одержують гібриди, тушки яких містять 24-29% жиру.

Гуси.

У багатьох країнах світу домашню (свійську) гуску за здатність споживати велику кількість зелених і грубих кормів називають «літаючою вівцею».

Гуска свійська — один з найстародавніших видів домашньої птиці. Вважають, що людина одомашнила гуску ще у VIII ст. до нашої ери. Більшість порід гусей походить від сірої, або дикої,гуски, прирученої в Європі та деяких районах Азії. Основним предком китайських гусей вважають сухоноса (гулястого гусака), одомашненого в Китаї.

За кілька тисячоліть свійські гуси дуже змінилися — обважніли, втратили здатність до польоту. М’язи в них стали слабші, змінилися будова кісток крил і поведінка, підвищилася плодючість та інтенсивність росту. Маса гусенят у восьми-дев’ятитижневому віці досягає 4 кг. Затрати зернових кормів становлять до 3 кг на 1 кг приросту. У тушках гусенят міститься 17-18% протеїну, 21-23 жиру, 0,8-1,0 мінеральних речовин, 58-59% води. Доскладу білка м’яса входить більше таких амінокислот, як лізин, аланін (на 30%) і гістидин (на 70%), ніж у курчат-бройлерів. Споживання гусячого жиру запобігає захворюванню атеросклерозом.

Після примусової відгодівлі від гуски одержують до 1 кг внутрішнього жиру та 350-800 г печінки. Ця птиця дає не лише смачне м’ясо та печінку, але й пух і пір’я, з яких виготовляють подушки, перини, ковдри.

У деяких господарствах, де вирощують лікарські рослини, гусей використовують як «живий» культиватор. Вони старанно знищують бур’яни. Гуси дуже віддані людині, та, на жаль, на багатьох луках України вже давно не чути їх гелготання, не стеляться по траві «пухові килими». Сподіваємося, що наш читач сприятиме відродженню давньої традиції — у кожному дворі мати своїх гусей.

Для вирощування слід вибирати породи гусей, які добре пристосовані до місцевих умов. На еволюцію домашніх гусей, виведення їх порід значний вплив мали навколишні умови, особливо наявність пасовищ. Цим і зумовлені породні відмінності. За породою гусей можна одразу визначити місце її виведення. На цьому принципі й побудована класифікація домашніх гусей.

У присадибних господарствах рекомендується розводити такі найбільш продуктивні породи: великі сірі, горь-ківські, оброшинські, кубанські, італійські. Роменські, переяславські, холмогорські, адлерські, арзамаські, псковські лисі гуси є менш продуктивними, хоча їх також можна вирощувати на невеликих садибах.

Великі сірі. Гуси виведені схрещуванням роменських і тулузьких. Для них характерні міцна будова тіла, велика рухливість. Вони мають широкий тулуб, дві жирові складки на животі, темно-сіре оперення на голові, верхній частині шиї та спині, світло-сіре — на грудях, біле — на животі.

Маса гусаків — 6,5-7 кг, гусок — 5,5-6,0 кг, несучість — 35—60 яєць на рік, маса яйця — 160-180 г, вивід гусенят — 55-58 %. Гусенята в 60-добовому віці важать 4-4,5 кг. Гуси цієї породи витривалі, добре насиджують і використовують корми пасовшц. їх можна відгодовувати для одержання печінки, але краще з цією метою розводити гібриди від схрещування з рейнськими гусьми.

Горьківські Гуси виведені схрещуванням місцевих, китайських і сонцегірських. За екстер’єром вони схожі на холмогорських, мають гулю на лобі, біле або сіре оперення. Маса гусаків — 7-8 кг, гусок — 6-7 кг, несучість — 50-60 яєць на рік, маса яйця— 125-140г, вивід гусенят—70-80%. У радгоспі «Буревісник» Новгородської області створено популяцію важких гусей — молодняк у 65-добовому віці має масу 4-4,2 кг. М’ясо цих гусей ніжне, смачне.

Горьківські гуси менш схильні до насиджування', ніж інші породи. Гібриди, одержані схрещуванням горьківських гусей з італійською білою, мають несучість 80-85 яєць на рік.

Італійські бий. Гуси виведені на півночі Італії шляхом поліпшення місцевої породи з використанням білих китайських. Вони мають компактний тулуб, широкі груди. Маса гусаків — 6-7 кг, гусок — 5-6 кг, несучість — 45-50 яєць (за два цикли — 70-80), маса яйця — 140-170 г, вивід гусенят—65-70%. Гуски несуться протягом шести-семи років, гусаки зберігають відтворювальну здатність протягом дев’яти років. Гуси швидко ростуть, у 60-добовому віці їх маса досягає 4,5-5 кг. Гуси здатні насиджувати і доглядати гусенят. Італійських гусей відгодовують, перш за все, для одержання печінки, маса якої досягає 600-700 г.

Рейнські. Гуси виведені в прирейнських областях Німеччини на основі одного з різновидів місцевих емденських гусей. Вони мають біле оперення. Несучість за один цикл становить 40-50 яєць, за два — 65-80, маса яйця — 160-180 г, вивід гусенят — 65-70%. У 63-добовому віці маса гусенят досягає 3,8-4 кг. Інстинкт насиджування пригнічений. Гусенят рейнської породи відгодовують для одержання печінки, маса якої становить 350-400 г.

У нашу країну ці гуси завезені з Угорщини. Добрі результати одержують при схрещуванні рейнських і італійських гусей. М’ясо цих гібридів має високі смакові якості.

Кубанські. Гуси виведені схрещуванням горьківськйх з китайськими. Вони мають велику голову, наріст на лобі, сіро-буре оперення (від основи дзьоба на голові та шиї проходить коричнева смуга). Маса гусаків — 5-5,5 кг, гусок —4,5-5 кг, вивід гусенят — 75-85%. Маса гусенят у 60-добовому віці становить 3,4-3,7 кг.

Угорські білі. Гуси виведені на основі місцевих, яких схрещували з померанськими, емденськими, італійськими та рейнськими. Маса гусаків — 6-7 кг, гусок — 5-6 кг, несучість — 45-55 яєць, маса яйця — 160-190 г, вивід гусенят — 65-70%. Маса гусенят у 56-добовому віці становить 4,4 кг, у 70-добовому — 4,8 кг.

При спеціальній відгодівлі одержують печінку, з якої виготовляють паштет відмінної якості. Маса печінки становить 500-600 г. Ці гуси характеризуються добрими м’ясними якостями, максимально використовують корми пасовищ. За три общипування вони дають 300-330 г пуху та пір’я (36-38% пуху).

Для одержання печінки найкраще відгодовувати гібриди від схрещування гусаків угорської породи з гусками лан-дешської та рейнської.

Оброшинські. Гуси виведені схрещуванням місцевих білих, китайських сірих і великих сірих. Вони поєднують ознаки вихідних порід: високі перо-пухові якості місцевих гусей, добру несучість і життєздатність китайських і високу м’ясну скороспілість великих сірих. Гуси мають міцну будову тіла, широкі груди, сіре оперення (на животі біле), на голові та шиї темно-коричневу смугу. Маса гусаків — 6,5-7 кг, гусок — 6-6,5 кг, несучість — 35-40 яєць, вивід гусенят—66-70%. У 60-добовому віці маса гусенят становить —3,7-4,2 кг. Гуси мають ніжне, соковите м’ясо. Вони пристосовані до випасання, невибагливі до кормів.

Ландешські. Порода виведена у Франції з використанням тулузьких гусей. Селекція була спрямована на зниження загальної маси, підтримання на певному рівні відго-дівельних якостей та маси печінки.

В Угорщині племінна робота з ландешськими гусьми тривала протягом 22 років і тепер вони вважаються новою угорською породою. До нас вони завезені з Франції та Угорщини. Гуси мають масивний, широкий тулуб, темно-сіре або сіро-коричневе оперення на шиї та спині, біле на животі. Маса гусаків — 7-8 кг, гусок — 6-7 кг, несучість — 35-40 яєць, маса яйця— 180-200 г, заплідненість яєць — 50-57 % (при штучному заплідненні — до 80%).

Гуси добре переносять общипування. За три рази вони дають 350-450 г пір’я та пуху. При відгодівлі одержують печінку масою 600-800 г (іноді 1000 г). Селекція, спрямована на підвищення несучості, зниження маси печінки. Для одержання печінки найкраще відгодовувати гібридів від схрещування гусаків ландешської породи з гусками італійської та рейнської.

У гусок пригнічений інстинкт насиджування. Розведення гусей цієї породи ускладнене, оскільки важко підтримувати відтворювальну здатність гусаків до закінчення закладки яєць на інкубацію. Цінним у породі є те, що гуси мають велику печінку.

Роменські. Порода виведена на основі місцевих гусей, яких розводили у лісостеповій зоні України. Назву вона дістала від м.Ромни Сумської області. За кольором оперення розрізняють сірих (80%), білих і рябих гусей. Вони мають міцну статуру, широкі груди, на животі одну або дві жирові складки. Маса гусаків — 5,5-6,5 кг, гусок — 4,5-5,5 кг, несучість — 20-30 яєць на рік, маса яйця — 145-160 г, вивід гусенят — 70-75%. У 60-добовому віці маса гусенят становить близько 3,2-3,6 кг. Гуски здатні до насиджування. Гуси життєздатні, пристосовані до місцевих умов, мають ніжне жирне м’ясо.

Переяславські. Порода виведена схрещуванням ромен-ських гусей з китайськими. Назву вона одержала від села Переяслівка Ніжинського району Чернігівської області.

Тулуб у цих гусей трохи піднятий, шия довга, тонка, дзьоб чорний, на лобі є наріст, під дзьобом — «гаманець» («кошик»), на животі — шкірна складка. Оперення в них сіре з бурим відтінком, від основи дзьоба по шиї проходить темно-бура смуга. Маса гусаків — 5,5-6 кг, гусок — 4,5-5 кг, несучість — 20-40 яєць на рік, маса яйця — 160-170 г, заплідненість яєць — 85-92%. М’ясні якості в цих гусей задовільні. Вони пристосовані до пасовищного утримання без підгодівлі.

Холмогорські. Порода виведена в центральній зоні Росії схрещуванням місцевих білих гусей (комогори) з китайськими білими. За кольором оперення розрізняють білих і сірих гусей. Вони мають широкий тулуб, велику голову з наростом на лобі, під дзьобом «гаманець». Дзьоб і ноги в них жовто-оранжеві. Це одна з найдавніших руських порід. Маса гусаків — 7-8 кг (до 10-12 кг), гусок — 6-7 кг, несучість—25-40 яєць (кращих — до 90 яєць), маса яйця — 140-200 г, вивід гусенят — 50-55%. Гуси пристосовані до місцевих умов, добре відгодовуються. Гусенята у 60-добовому віці важать 4-4,2 кг.

Арзамаські. Гуси виведені поблизу Арзамаса в XVII ст. За формою дзьоба їх поділяють на прямоносих, крутоносих і ложеносих. Оперення у них переважно біле, буває також сіре й рябе. Маса гусаків — 6-7 кг, гусок — 5-5,5 кг, несучість — 25-30 яєць, маса яйця — 150-175 г (до 190 г), заплідненість яєць — 80-90%. У 63-добовому віці маса гусенят становить 3,5-3,7 кг. Гуси витривалі, скороспілі, добре акліматизуються та використовують пасовища, швидко відгодовуються. Вони мають соковите високоякісне м’ясо.

Адлерські. Порода виведена на Адлерській птахофабриці схрещуванням місцевих сірих гусей з великими сірими та сонцегірськими. Гуси мають біле оперення. Маса гусаків—6-7 кг, гусок — 5,5-6,5 кг, несучість — 25-30яєць, заплідненість яєць—80-90 %. У 63-добовому віці гусенята важать 3,5-3,7 кг. Птиця життєздатна.

Псковські лисі. Порода виведена на Псковщині схрещуванням місцевих гусей з прирученими дикими білолобими. Гуси мають смачне м’ясо, якісне, чисте пір’я блакитно-си-зого або сизого кольору, міцні червоні лапи та велику лису голову на довгій шиї. Раніше на Сінній площі в Петербурзі було обладнано торговельний ряд, де продавали лише псковських гусей. Розводили їх на Псковщині скрізь, зокрема й у Святогір’ї. Влітку величезні гурти гусей паслися по берегах річок. Багато їх було також на березі річки Со-роть, поблизу будинку Пушкіних, у садибі яких також утримували гусей. Восени великими гуртами їх переганяли на базари до Пскова та Петербурга. Щоб гуси не збивали собі лапи, їх заздалегідь «підковували». Для цього на рівному місці розливали розтоплену рідку смолу та переганяли через неї гурт. У період Великої Вітчизняної війни псковські лисі гуси були майже знищені. Нині у багатьох господарствах розведення їх відновлено.

Маса гусаків становить 6,5-7,5 кг, гусок — 5,5-6,5 кг, несучість — 20-25 яєць. Гусенята у 63-добовому віці важать 3,9-4,2 кг. Гуски здатні до насиджування. Птиця життєздатна, пристосована до утримання на пасовищах та водоймах.

Уральські (шадринські). Порода виведена наприкінці XVII ст. шляхом приручення й одомашнення диких гусей в умовах суворого клімату Уралу та Сибіру. Місцем приручення був район м.Шадринська, заснованого в 1662 р.

За кольором оперення розрізняють білих, сірих і шах-матних гусей. Маса гусаків — 5,5-6,5 кг, гусок — 5-5,5 кг, несучість — 25-30 яєць. Гуски здатні до насиджування. Дорослі гуси та молодняк добре пасуться. У п’ятимісячному віці гусенята важать 4,5-5 кг. Порода пристосована до суворих кліматичних умов.

Тульські. Це одна з найдавніших вітчизняних порід. У минулому її розводили для гусячих боїв, і тому ще називали тульськими бійцівськими. За формою дзьоба цих гусей поділяють на прямоносих, крутоносих і ложеносих. Вони мають попелясте оперення. Маса гусаків — 8-9 кг, гусок — 6-7, несучість — 25-30 яєць. Гуски здатні до насиджування. У 60-добовому віці гусенята важать 4 кг. М’ясо гусей ніжне, тонковолокнисте, жир рівномірно розподілений між м’язами.

Тулузькі. Порода виведена на луках Франції одомашненням диких сірих місцевих гусей. Назву вона одержала від м.Тулуза. Гуси мають масивний тулуб, велику голову, товсту шию, «гаманець» під дзьобом, короткі масивні ноги, великі жирові складки на животі. Оперення в них на спині темно-сіре, на грудях світло-сіре, на животі біле. Маса гусаків — 10-13 кг, гусок — 6-10 кг, несучість — 30-40 яєць, маса яйця 170-200 г, вивід гусенят — 55-60%. Гуси придатні до сальної відгодівлі. їх використовують для підвищення м’ясних якостей інших порід.

Краснозєрські. Порода виведена на Краснозерській ін-кубаторно-птахівничій станції (Новосибірська область) схрещуванням місцевих гусей з горьківськими, китайськими та італійськими. Ці гуси мають біле оперення. Маса гусаків — 5,5-6 кг, гусок — 5-5,5 кг, несучість — 48-50 яєць за цикл. Після виведення зберігається 95-97 % молодняка. Гуси мають міцну статуру, добре переносять низьку температуру, навіть взимку їх утримують у дерев’яних пташниках легкого типу без вікон, з вільним виходом на вигул.

Китайські (гергелі). Порода виведена одомашненням диких шишковидних (гулястих) гусей в Маньчжурії, Пів-нічному Китаї та Сибіру. Тулуб у цих гусей трохи піднятий спереду, голова з великим наростом біля основи дзьоба, шия довга, лебединоподібна, оперення біле та буре, є сіро- коричнева смуга на голові та шиї. Маса гусаків —5-6 кг, гусок — 4-4,5 кг, несучість — 30-50 (до 100) яєць на рік. Маса яйця — 150-170 г. Гібриди від схрещування з іншими породами відзначаються високою несучістю та великою масою. В Україні цих гусей розводять скрізь.

Крім згаданих порід,населення розводить також багато місцевих порід (сірі волинські, степові українські, північнокавказькі, грузинські, мокшанські та ін.).

Цесарки.

Останнім часом у багатьох країнах (Італія, Франція, Угорщина, США) поширилося розведення цесарок. Це зумовлено високими харчовими якостями їх яєць і м’яса, які належать до дієтичної делікатесної продукції.

Домашні цесарки походять від диких сірих цесарок, предки яких і зараз живуть у Західній Африці. Приручені нони ще до нашої ери. їх розведенням займалися римляни та греки. У Росію цесарки потрапили у XVIII ст. як декоративні птахи. З метою одержання продукції їх розводять з 1945 р.

Домашні цесарки зберегли деякі звички диких — не хочуть жити у приміщеннях, відкладають яйця в кущах, люблять ночувати на деревах, дахах. Вони лякливі, неспокійні та забіякуваті. їх настирливий крик неприємний для слуху. У цесарок слабо виражений статевий диморфізм.

М’ясо цесарок нагадує м’ясо фазанів, куріпок, але воно ніжніше та жирніше, містить 25-27% білка, 0,5-0,7% жиру. Співвідношення амінокислот у білку є особливо сприятливим для організму людини.

Недоліком цесарок є темне забарвлення тушок, обумовлене пігментом шкіри. Через тонку шкіру просвічуються м’язи, більш багаті м’язовим гемоглобіном (міоглобіном), ніж у курей. При нагріванні грудні м’язи цесарок швидко біліють.

Існують породи цесарок з майже білим оперенням, а також цесарки-альбіноси, у яких відсутня пігментація шкіри. Але такі цесарки менш життєздатні та продуктивні.

Несучість цесарок становить 80-120 яєць на рік. Яйця мають міцну, товсту шкаралупу жовтого або жовто-коричневого кольору з щільними підшкаралуповими оболонками. Вони практично не б’ються. їх можна зберігати протягом шести місяців. Яйця мають багатший вміст сухих речовин, ліпідів, вітаміну А та каротиноїдів, ніж курячі.

Цесарки невибагливі до умов утримання та годівлі. Легко переносять низьку (-50-55°С) і високу (40°С) температури. Влітку можуть обходитися без підгодівлі, тому що самі знаходять черв’яків, слимаків, личинок, гусениць, колорадських жуків. Цесарки не схильні до лейкозу, хвороби Марека. Як правило, зберігається 99-99,5% молодняка та 100% дорослої птиці.

Останнім часом виведено високопродуктивні породи цесарок, розроблено технологічні параметри, які забезпечують цілорічне виробництво продукції.

За кольором оперення розрізняють білих, блакитних і сіро-крапчастих цесарок. Вони мають овальний тулуб, коротку шию, неоперену голову з роговим червонуватим наростом, короткий, опущений донизу хвіст, невеликі заокруглені крила, які щільно прилягають до тулуба. Біля основи дзьоба є восковиця. Самці на відміну від самок мають більш масивну голову, роговий наріст і велику восковицю.

Загорські білогруді. Порода виведена шляхом псрели-ііання крові півнів білої московської породної групи сіро-крапчастим цесаркам протягом дев’яти поколінь (метод соматичної гібридизації).

У цесарок біле оперення на грудях, крилах і боках, шкіра жовта. Маса самців — 1,85 кг, самок — 1,9 кг, молодняка в десятитижневому віці — 850-950 г, несучість — 100-120 яєць, маса яйця — 45-46 г, заплідненість яєць — 85-89%, вивід молодняка — 65-68%. Схрещуванням самців батьківських ліній кросів «Бройлер-6» і «Гібро-6» з загарськими білогрудими цесарками одержано гібриди, маса яких у десятитижневому віці становить 1580-1650 г. Зберігається 96-98 % гібридів. Вони швидше оперяються. М’ясо гібридів містить на 3-5% більше білка та в два рази менше жиру, ніж м’ясо курчат.

Сіро-крапчасті. Ці цесарки найбільш поширені в нашій країні. Маса самців і самок — 1,5-2 кг, несучість — 80-90 яєць, маса яйця — 44-45 г, вивід цесарят — 55-60%, їх маса у десятитижневому віці 900-920 г. Цесарки мають темно-сірий колір шкіри, що знижує їх товарні якості.

Сибірські білі. Порода виведена на основі мутантів з білим оперенням, яких виявили в гурті сіро-крапчастих цесарок. Ці цесарки мають біле або жовтувато-біле оперення з блискучими світлими цяточками, біло-рожеву шкіру. Маса самців — у середньому 1,8 кг, самок — 1,9 кг, молодняка у 90-добовому віці — 1,2 кг, несучість — 100-110 яєць, маса яйця — 40-42 г.

Перепели.

Перепел — найменший вид з ряду куроподібних, одомашнений у XX ст. Батьківщина свійського перепела — Японія. Цю птицю розводять у СІЛА, Франції, Лнглії, Німеччині, Італії. У нашій країні їх почали вирощувати з 1964 р. після завезення з Югославії. Перші перепелині господарства спеціалізувалися на виробництві яєць. Порівняно з курячими яйця перепілок багатші на вітамін А (на150%),Ві (на 280), Вг (на 220 %), заліза та калію в них більше у чотири рази. Вони відзначаються високою стерильністю, тому не псуються при тривалому зберіганні. Ці яйця є дієтичним та лікувальним продуктом (у дітей не викликають діатезу). їх використовують для виготовлення вакцин.

Оскільки перепілки починають яйцекладку в п’ятитижневому віці, можна одержувати до п’яти поколінь за рік. Перепели стійкі до стресів, дії токсичних речовин та інсектицидів.

Для одержання м’яса використовують молодняк, а також перепілок після закінчення яйцекладки. Маса самців у 90-добовому віці — 110-120 г, самок — 135-140 г. М’ясо перепелів делікатесне, ніжне, соковите, ароматне, трохи гіркувате. У ньому міститься близько 40% сухих речовин, зокрема 18-20 білка та 17-18% жиру.

Найбільше поширені в нас японські перепели яєчного напряму продуктивності. Тулуб у них видовжений, хвіст і крила короткі, оперення коричнювато-сіре. Маса самців — 115-120 г, самок — 140-150 г, несучість — 300 і більше яєць на рік (дикі не більше 10), маса яйця — 8-12 г (шкаралупа димчасто-сіра з різноколірними цяточками). Яйцекладка починається у п’ятитижневому віці. Заплідненість яєць перепілок 8-40-тижневого віку становить 80-90%, вивід молодняка — 70%.

Маса тушок перепелів невелика (до 80 г), тому вирощувати їх з метою одержання м’яса невигідно.

Мармурові. На основі японських перепелів створено їх мутантну форму з оперенням світло-сірого кольору, візерунок якого нагадує мармур. За продуктивними якостями вони майже не відрізняються від японських. Розводять мармурових перепелів птахівники-аматори.

Фараон. Ця єдина м’ясна порода перепелів виведена в США. Маса дорослих самців — 180-200 г, самок — 280-300 г, несучість — 200-220 яєць на рік, маса яйця — 12-16 г. У п’ятитижневому віці їх маса досягає 140-150 г. Яйцекладка починається через шість—сім тижнів після виведення. Недоліком породи вважають «дике» забарвлення оперення, що погіршує товарний вигляд тушок.

Схрещуванням мармурових перепелів з породою фараон одержано популяцію, яка за продуктивними якостями належить до м’ясо-яєчних. За кольором оперення вони схожі на диких. Маса перепелів — 150-170 г, несучість — 250-270 яєць, маса яйця — 10-11 г.

Естонська. Це нова яєчно-м’ясна порода, виведена в Естонії. Маса самців — 160-170 г, самок — 190-200 г, несучість — 280 яєць на рік, маса яйця — 12 г. Характерна особливість породи — високий ступінь збереження молодняка (98%). Естонських перепелів розводять, зокрема, в Україні.

Англійські білі. Перепели завезені в 1987 р. із Угорщини. Вони мають біле оперення, іноді трапляються окремі чорні пір’їни. Маса самців — 140-160 г, самок — 160-180 г, несучість — близько 280 яєць, маса яйця — 10-11 г.

Англійські чорні. Ці перепели також завезені з Угорщини. Вони мають різноманітне оперення — від чорного до світло-коричневого кольору. Маса самців — 170, самок — 200 г, несучість — 280 яєць на рік.

Смокінгові. Це окрема порода, але її одержують також схрещуванням англійських білих і чорних. Оперення в них на спині та крилах чорне, на грудях біле. Маса самців — 140-160 г, самок — 160-180 г, несучість — 280 яєць, маса яйця—10-11 г.

Маньчжурські золотисті. їхнє оперення складається з коричневого та жовтого пір’я, що створює враження золотистого кольору. За продуктивними якостями вони належать до яєчних.

Голуби.

Особливе місце серед домашньої птиці займають голуби, їх дикий предок — сизий (скелястий) голуб поширений у Північній Африці, на півдні Європи та Азії, від Британських островів до Японії. Сизий голуб одомашнений ще до нашої ери (близько 5 тис. років тому) в Стародавньому Єгипті.

Ще в давнину лікарі високо цінували дієтичні якості м’яса голубів. Воно тонковолокнисте, соковите, має приємний запах і специфічний смак, нагадує м’ясо диких птахів. Особливу пікантність м’ясо набуває, якщо за кілька діб до набою птиці згодувати насіння кропу, кмину, анісу. Воно містить 20-23% протеїну, 3,5-4,5% жиру.

Відомо більше 150 порід голубів, які поділяють на поштових, м’ясних, спортивних і декоративних.

Практичне значення мають м’ясні породи голубів, яких налічується більше 30. У нашій країні розводять близько десяти порід, найбільш поширені кінги, білі м’ясні, штра-гср, римські.

Кінги. У цих голубів короткий тулуб, добре розвинуті груди з довгим кілем грудної кістки, оперення розноманіт-ного кольору.

Це найбільш поширена порода. Вона завезена зі США. Голуби нагадують курей, мають переважно біле оперення, трапляється також сріблясте, жовте, блакитне, темно-сіре, чорне, коричневе. їх маса в середньому становить 850-1050 і (іноді 1100-1300 г). Самці здебільшого важать 800-900 г, і амки — 600-700 г. Від пари голубів можна одержати за рік 14-16 голів молодняка, який при відгодівлі до шеститижне-іюго віку досягає маси 600-700 г. М’ясо цих голубів біле, ніжне, тонковолокнисте. Самців кінг спаровують із самками спортивних порід. Утворені помісі мають кращі якості, ніж вихідні породи.

Білі м’ ясні У п’яти-шеститижневому віці молодняк цієї породи важить 600-700 г. Забійний вихід 70%. М’ясо голубів соковите, смачне.

Штрасер. Назва породи у перекладі з німецької означає «страусові». Голуби завезені в нашу країну з Німеччини. Вони мають різноманітне (жовте, чорне, червоне, пістряве) оперення, швидко відгодовуються, у місячному віці досягають маси 600-650 г. Маса патраної тушки становить близько 450-500 г.

Римські Це дуже давня порода. Голуби мають коричневе, синє, червоне, біле оперення. Маса римських голубів може досягати 1000-1400 г.

Птахівники-аматори розводять також моденських, флорентійських, кобурзьких жайворонків та інші породи голубів.

В умовах промислових господарств обмежилася мінливість середовища, отже, зменшилася кількість поріддомащ-ньої птиці, що пристосувалася до певного режиму існування. Так, протягом останніх 70-80 років у нашій країні припинили існування 16 порід курей, 19 — гусей, вісім — качок, шість — індиків. Тепер у промислових і присадибних господарствах використовують переважно вузькоспеціалі-зовані, високопродуктивні породи та кроси однієї породи або їх невеликої кількості — леггорн (кроси «Волзький-3», «Кристал-5», «Бєларусь-9», «Хайсекс білий», «Хайсекс коричневий», «Борки-1», «Борки-2»), корніш і плімутрок (кроси «Бройлер-6», «Гібро-6», «Тетра-В», «Смєна», «Конкурент»), пекінських качок (кроси «Х-11», «Медео», «Темп-1»), білих широкогрудих індиків (кроси легкий, важкий, «Хідон», «0-24»), горьківських, великих сірих, холмогорських, італійських білих, угорських, ландешських гусей, а також сіро-крапчастих і загорських білогрудих цесарок і японських перепелів.

Використання лише кросів супроводжується значним скороченням кількості порід, збіднінням генофонду птиці. Якщо зникнення порід не припиниться, то скоро неможливо: буде створювати і кроси, які одержують шляхом схрещування спеціалізованих поєднаних ліній, виведених на основі порід. Допомогти загальмувати цей процес можуть птахівники-аматори, а також фермери.

Із зростанням потреби у високоцінних продуктах харчування людина змушена думати про використання для виробництва м’яса та яєць нових видів птиці: фазанів, диких качок, куріпок та ін. Встановлено, що їх м’ясо більш цінне, ніж домашньої птиці. Так, м’ясо фазанів містить 28% білка, 0,9-1,0% жиру. Поки що виробництво м’яса фазанів та інших диких птахів на фермах дороге. Але озброєна досвідом минулого, сучасними знаннями і засобами людина зможе не тільки зберегти, але й поновити видовий склад домашньої птиці, збільшуючи її продуктивність. А для цього птахівник повинен знати, як утримувати, доглядати та годувати птицю.

Оскільки найбільш поширеним і придатним для утримання в присадибному господарстві видом птиці є кури, зупинимося на умовах їх вирощування.

0

2

Компания “Деметра” осуществляет реализацию запасных частей и сервисное обслуживание зерносушилок американских производителей: Sukup, Mathews Company, Brock, GSI, FF, Delux. У нас вы можете заказать оригинальные запчасти по доступной для вас цене. Оперативная доставка запчастей и ремонтно-эксплуатационных материалов позволяет нашим клиентам Получить товар с минимальными потерями и максимальным эффектом. В зависимости от ваших предпочтений, мы предлагаем, как разовые выезды инженера при возникновении проблемы, так и комплексное обслуживание объекта. https://demetra.ua/

0



Рейтинг форумов | Создать форум бесплатно